Україна завершує 2025 рік - ще один важкий рік повномасштабної війни з Росією, який супроводжувався інтенсивними бойовими діями, дипломатичними переговорами та політичними потрясіннями. Повернення Дональда Трампа до Білого дому змінило архітектуру міжнародної підтримки, змусивши Київ адаптуватися до скорочення прямої допомоги США. Всередині країни рік запам'ятався активізацією НАБУ та «великим перезавантаженням» влади: призначенням нового прем’єра, та резонансною відставкою очільника Офісу Президента Андрія Єрмака. Попри прогнози про «ідеальний шторм» через тиск на фронті та політичну турбулентність, держава входить у новий рік із залишками стабільності. Наразі головним питанням залишається те, чи стануть дипломатичні зусилля кінця року фундаментом для реального миру в 2026-му.
Інтернет-видання From-UA звернулося до відомого українського політолога, голови правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка з проханням підбити підсумки 2025 року та озвучити прогнози на наступний 2026 рік.
— Якщо коротко, 2025-й рік став роком нових викликів для України, які, на жаль, створили для нас додаткові проблеми. Перша і головна з них — це Дональд Трамп. Справжній «Трампотрус» для всього світу і для нас зокрема. Головні виклики були пов'язані з тим, що під час другого президентства Трампа ми втратили як пряму воєнну, так і фінансову допомогу з боку США.
Проте ми вистояли завдяки тому, що збереглася підтримка європейських партнерів. Там теж є свої складнощі та «прокляття консенсусу» в ЄС, і не все вдалося реалізувати (зокрема щодо операційної позики та використання російських активів), але, тим не менш, ми маємо позику для України у розмірі 90 млрд євро на наступні два роки.
З Трампом виникли нові проблеми, які обмежили наш потенціал спротиву. З іншого боку, саме він ініціював мирні переговори і є ключовим чинником подальшого розвитку цього процесу. Хоча через особливості Трампа переговори йдуть дуже суперечливо та неоднозначно. Думаю, ця тенденція з неоднозначними наслідками продовжиться і наступного року. Втім, варто визнати: без Трампа цих переговорів, мабуть, не було б взагалі. Тож його роль для нас є вкрай суперечливою.
У відносинах із США варто відзначити підписання «ресурсної угоди». Для нас це стало способом зберегти бодай якісь партнерські відносини та зацікавленість Штатів Україною не лише через завершення війни, а й через певну особисту прихильність Трампа. З іншого боку, це стало випробуванням, адже і через ці угоди, і через мирний процес нам доводилося постійно проходити крізь тиск Білого дому. Проте ми пристосувались. Одним із головних здобутків року є те, що і Президент, і наша дипломатія знайшли оптимальну тактику взаємодії та змогли нейтралізувати більшість викликів, зокрема і навколо так званого «мирного плану Трампа» наприкінці року.
Також це був рік підвищеної внутрішньої турбулентності: антикорупційні розслідування, колотнеча навколо НАБУ, «картонний Майдан», відставка трьох міністрів, до яких у правоохоронців виникли претензії. Зміна уряду — це завжди важлива подія, хоча у нас вона виглядала скоріше технічною. Пішов Денис Шмигаль, який був рекордсменом, очолюючи Кабмін 5 років (він залишився в уряді на іншій посаді). З'явився новий прем'єр, проте ця ротація суттєво не вплинула на діяльність Кабміну чи політичний клімат. Призначено нового генпрокурора.
Однак найважливіша кадрова подія відбулася наприкінці року — це відставка всесильного, другого за впливом у країні посадовця, очільника Офісу Президента Андрія Єрмака. Він також був рекордсменом, пробувши на посаді 5 років. Я переконаний, що його відхід суттєво вплинув на ситуацію в країні і цей вплив буде відчутним у 2026 році.
Попри великі ризики політичної кризи на тлі антикорупційних справ, масштабного вибуху не сталося. Українці вкотре довели, що вміють в останню мить нейтралізувати загрози та знаходити вихід із безвихіді. Ми були на межі того, що західні оглядачі називали «ідеальним штормом» — поєднання важкої ситуації на фронті, мирного плану Трампа та внутрішніх криз. Тим не менш, нам вдалося цього уникнути. Ми витримали, і це я вважаю основним здобутком 2025 року.
— А які ваші очікування на 2026 рік?
— Очікування неоднозначні. У 2026 році з'являться реальні шанси на завершення війни, проте вони не є гарантованими. Зберігається ризик того, що бойові дії триватимуть аж до 2027 року. Переговорний процес ітиме паралельно з війною; ми навіть можемо побачити певну ескалацію.
Однак чим далі, тим сильнішим буде виснаження обох сторін. Тому ближче до кінця року (хоча є шанс, що й раніше) можливе укладання певної мирної угоди. Але це станеться лише за умови, якщо нам вдасться максимально уповільнити російський наступ, зупинити ворога та стабілізувати лінію фронту.
Якщо ж відбудеться погіршення внутрішньої ситуації в Росії, зокрема фінансової, падіння цін на нафту та посилення міжнародного тиску — і ці чинники поєднаються, тоді шанс на завершення війни буде високим. Якщо ні — війна триватиме.
Щодо виборів, я не очікую їх на початку року. Все залежатиме від того, чи вдасться домовитися про припинення вогню. Якщо мирна угода буде досягнута в першій половині року, тоді вибори стануть можливими. Під час активної фази війни виборів не буде. Проте внутрішня турбулентність наступного року лише посилиться: і через антикорупційні справи, і через загострення політичної боротьби навколо умов мирного процесу.