Протягом 7–8 січня 2026 року масштабні російські удари по енергетичній інфраструктурі спричинили майже повне знеструмлення Дніпропетровської та Запорізької областей України. У Запоріжжі електропостачання вдалося відновити менш ніж за сім годин після блекауту, тоді як у Дніпрі та інших частинах регіону значна частина населення досі залишається без світла, тепла і води. За оцінками місцевої та центральної влади, без тепла та водопостачання опинилися понад мільйон людей, а критична інфраструктура працює на резервних джерелах живлення. Крім того, невдовзі очікується сильний холод із температурами до −20 °C, що значно ускладнює ситуацію.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію експерта у питаннях ЖКГ та енергетики, голову Спілки споживачів комунальних послуг України Олега Попенка та поставило запитання про те, наскільки критичними є справи наразі в енергетиці, особливо у прифронтових регіонах, якщо вже цілі області вимикаються:
— Це не можна назвати критичною ситуацією в повному розумінні, але все ж таки це дуже складна ситуація. Прогнозовані відключення цілих регіонів почалися ще в минулому році, і це було цілком очікувано. У цьому контексті виникає багато питань до дій як місцевої, так і центральної влади: як саме вони готувалися до цих процесів? Як відбувалася підготовка до можливих довгострокових відключень і якими були їхні кроки для мінімізації втрат комунальних служб, підтримки лікарень, шкіл та забезпечення життєдіяльності самого населення?
Наразі ситуація виглядає дуже складною, особливо в очікуванні вкрай низьких температур, адже з понеділка синоптики обіцяють похолодання до -20°C. Подібні температурні показники у поєднанні з можливими обстрілами можуть призвести до того, що сотні тисяч містян у Запоріжжі та Дніпрі ризикують знову залишитися без тепла, води та мобільного зв'язку, як це вже траплялося днями. Це дійсно буде надзвичайно складне випробування. До речі, варто згадати, що і Кривий Ріг нещодавно також залишався без води та теплопостачання.
Як показують дії центральної влади, вони направили в Запоріжжя і Дніпро додаткові генератори, які були встановлені на об'єкти критичної інфраструктури, щоб забезпечити подачу тепла та води в багатоповерхівки. Тобто певні кроки робляться, проте залишається відкритим питання, наскільки цих ресурсів вистачить у пікові періоди. На мій погляд, одним із головних питань, яке, до речі, дуже рідко піднімається, є наступне: що в цій ситуації робити з багатоквартирними будинками у випадку вкрай низьких температур та аварій на котельнях чи об'єктах теплокомуненерго?
Як мені здається, далеко не всі міста усвідомлюють справжню глибину проблеми, і лише зараз деякі з них почали активно діяти. Наприклад, у Києві лише вчора провели онлайн-нараду, де нарешті вирішували, які заходи вживати на випадок масштабної аварії. Хоча всі ці сценарії ми повинні були прорахувати та продумати заздалегідь, щоб входити в опалювальний сезон із чітким планом дій. Те, що Київ лише зараз провів таку нараду з райдержадміністраціями щодо багатоквартирних будинків — це абсолютно правильний крок, але виникає сумнів, чи готувалися до цього раніше. Відповідно, постає логічне питання: чи проводилися подібні заходи в Дніпрі та Запоріжжі, і чи готові ці міста до нових атак за умови, що температура на вулиці впаде до -15...-20°C?
— Чи можлива евакуація людей у таких випадках?
— Що таке евакуація за своєю суттю? Це, в першу чергу, заздалегідь підготовлені евакуаційні маршрути для жителів міст. Це означає чітко визначене місце, куди людина переїжджає, де для неї організовано тимчасове або постійне житло, а вздовж усього шляху облаштовані пункти незламності — саме такий комплекс заходів я вважаю справжньою евакуацією.
А якщо людям просто сказали «переїжджайте», то виникає зустрічне питання: куди саме їм їхати і де вони мають самотужки шукати собі житло? Організація такого процесу — це робота не одного дня. Потрібно детально розробляти евакуаційні маршрути, вести облік людей, розуміти, у кого є власний автомобіль, а у кого — ні. Не забуваймо, що є багатодітні сім'ї, люди з інвалідністю, люди похилого віку. Для них необхідно організовувати спеціальні автобуси та забезпечувати супровід медичного персоналу. Це вимагає абсолютно іншого рівня підготовки, ніж ми спостерігаємо зараз.