Наприкінці січня 2026 року дискусії навколо термінів вступу України до Європейського Союзу набули особливої гостроти після серії резонансних заяв західних лідерів. Президент Володимир Зеленський висловив сподівання, що Україна зможе стати повноправним членом блоку вже у 2027 році, проте ця амбітна мета наштовхнулася на жорстку позицію Берліна. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц категорично відкинув таку можливість, назвавши вступ у ці терміни «виключеним і неможливим», наголосивши на необхідності тривалого процесу реформ. До критики приєднався і міністр закордонних справ Люксембургу Ксав'є Беттель, який застеріг Київ від висунення ультиматумів та нагадав про непохитність Копенгагенських критеріїв. Така риторика партнерів знову актуалізувала питання готовності України до виконання правил «європейського клубу» на тлі війни та внутрішніх проблем.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати заяви європейських лідерів та реальні перспективи євроінтеграції політтехнолога, директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Балу. Наше запитання стосувалося того, чи насправді нас чекають у ЄС найближчим часом, чи це лише байки для підтримання надії в суспільстві?
— Це питання дійсно «заїжджене», бо я про це вже неодноразово говорив: проблема полягає в тому, що чинна влада в Україні думає, ніби вона може робити все що завгодно, прикриваючись війною, і що для неї зроблять виключення. Вони не розуміють, що існують певні правила, і якщо їх не дотримуватися, то ніхто не буде нас чекати в цьому «клубі». Нам постійно розповідають, що саме нам треба робити, але це тільки на словах в Україні робиться. Я маю на увазі, в першу чергу, корупцію, свободу слова, верховенство права тощо.
По всіх тих пунктах, щодо яких у нас є проблеми, нам говорили ще до того, як була підписана Угода про асоціацію з ЄС. Нас тоді попереджували, але пішли нам назустріч, ну і зараз так само вагаються. Недарма міністр закордонних справ Люксембургу заявив, що не треба нам ніяких ультиматумів ставити. Тобто ця політика вимог, якихось образ та звинувачень, яку публічно періодично проводить Зеленський, є хибною — вона псує загалом взаємостосунки України з нашими партнерами. Ну, в першу чергу свої власні стосунки, але це відбивається і на всій Україні.
Хоча той же міністр закордонних справ Люксембургу сказав, що це все одно нічого не змінить і Європа буде підтримувати Україну. Але стосовно ультиматумів щодо вступу, там якраз також йдеться про всі ці правила, які треба виконувати, інакше вас там ніхто не чекає. Тут питання абсолютно зрозумілі: або ти приймаєш правила того клубу, в який ти хочеш вступити, або ти в цьому клубі не будеш.
— А питання НАТО — наскільки на часі воно зараз для України? Це нерозривні теми, чи все ж таки вони різні і потребують окремих дискусій?
— Вони не можуть бути тотожними з однієї простої причини. І дуже яскравим прикладом тут є Туреччина, яка є членом НАТО, але не є членом ЄС і вже десятки років ніяк не може туди вступити. Це питання у нас записано в Конституції, в інформаційному просторі воно пов’язане, і навіть у колишніх опитуваннях ставили питання одночасно і про НАТО, і про ЄС. Але, як кажуть в Одесі, це не одне й те саме, є невелика різниця.
І знову ж таки, якщо говорити про НАТО, я також про це неодноразово згадував, коли вже Байден відкритим текстом говорив про те, що нам треба боротися з корупцією, у той час як Зеленський їздив і вимагав: «Чому ми не в НАТО? Чому ми не вступаємо?». Нічого не змінилось з тих часів. Просто Байден на це спокійно (публічно, принаймні) не реагував, ніяких різких дій не вчиняв, але бачив, що вже всіх це дістало.
Стосовно НАТО — там йде вже, напевно, переосмислення у зв'язку з позицією Трампа. Так, Альянс підсилився, коли почалося широкомасштабне вторгнення Росії, але коли прийшов Трамп, там зараз ситуація непроста. Тому в даному конкретному випадку, я про це також давно говорив і зараз хочу повторити: у нас, як на мене, трохи неправильно це визначено з точки зору розуміння. Бо вступ до НАТО чи вступ до ЄС не має бути самоціллю України. Це лише інструменти, які нам допоможуть досягнути мети, щоб Україна: а) була в безпеці з точки зору військової потуги, і б) рівень життя людей був такий, як у Європі.
Це треба використовувати лише як інструмент. Тому, якщо ми говоримо про безпекове питання, тут варіант НАТО вже не є зараз таким абсолютним, як було раніше. Тобто побачимо, чим то все закінчиться в НАТО. Я думаю, що нам не треба забувати і паралельно варто думати про певні військово-політичні союзи — двосторонні чи тристоронні. Тобто треба дивитися на все більш масштабно і широко.