Останніми тижнями в українському політичному середовищі дедалі активніше обговорюється ймовірна тривалість війни. Як повідомляє РБК-Україна з посиланням на народних депутатів, дедалі більше співрозмовників у владних колах сходяться на думці, що бойові дії можуть тривати ще щонайменше один-два роки. Якщо раніше в політичних кулуарах відчувалася атмосфера можливого перемир’я, потенційних переговорів і навіть виборів, то нині ці очікування значною мірою зникли. Переговорний процес фактично зайшов у глухий кут, що знижує ймовірність швидкого політичного врегулювання.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю інформацію Олег Жданов, військового експерта, полковника запасу Генштабу ЗСУ, та запитало, чи витримає Україна ще щонайменше два роки війни у нинішньому темпі і чому називається саме такий термін:
— Річ у тім, що про те, що ми будемо воювати у 2026–2027 роках, військові говорили ще наприкінці 2025 року. Ніякої перспективи припинення вогню на сьогоднішній день не існує. Причини цьому дві. Перша — дуже повільне постачання нам техніки і озброєння. Тобто така підтримка, щоб ми не завалились, не програли. І з іншого боку, фактично підтримка РФ з боку США. Повна відмова від підтримки нас, і повна підтримка РФ зі сторони США, починаючи з політичної і закінчуючи економічною — те, що Трамп зараз творить зі зняттям санкцій на нафту тощо.
А чи витримає Україна чи ні? Якщо брати мобілізаційний ресурс, то ми можемо воювати і до 2030 року. Я вам навіть більше скажу: якщо всіх «вигрібати» під нуль і повернути ту частину військовозобов'язаних, яка виїхала за кордон, до 2042 року Україна може вести бойові дії. Рік тому наша розвідка вустами пана Буданова називала такі цифри. В принципі, тут же питання навіть не стільки в мобресурсі, скільки в озброєнні. Сьогодні високотехнологічне озброєння компенсує нестачу особового складу чи його невелику кількість.
Але ж для нас величезна проблема, знову ж таки: Європа начебто вже розуміє необхідність постачання нам озброєння, але у них зараз нова фобія — вони не можуть себе перебороти, щоб віддати нам, а не покласти собі на склади. Мовляв, «а нам же теж треба, а раптом Путін нападе?». Оце головна проблема. Справа ще в тому, що навіть сьогодні при такій жорсткій силовій мобілізації ми набираємо десь близько 30 тисяч мобілізованих на місяць. А якщо держава змінить підхід і внутрішня політика буде більш лояльною, більш мотивованою, більш соціально орієнтованою, то повірте, бажаючих підписати контракт буде набагато більше.
— Як ви оцінюєте готовність українців продовжувати боротьбу ще щонайменше два роки, з огляду на поширені настрої в суспільстві про виснаження та зростання кількості тих, хто виїжджає за кордон? Чи спостерігається сьогодні достатній рівень мобілізації громадян?
— На жаль, ні. Знову ж таки, ми повертаємось до ключового моменту внутрішньої політики, за яку, до речі, відповідає президент. На сьогоднішній день держава фактично випробовує людей на міцність. І тільки завдяки нашому менталітету, нашому розумінню, що у нас суспільство не таке тупе, як в РФ, так от завдяки нашому розумінню того, що або ти вчиш російську мову і тренуєшся лобзиком пиляти кедри, або ти йдеш і захищаєш державу. У нас же немає іншого вибору.
Подивіться, що росіяни роблять на окупованих територіях. Заборона рідної мови — це ще пів біди. Навіть право власності відбирають: ти ніхто, і ти не господар своїм речам і своїй нерухомості. Як писав колись Некрасов: «Ты виноват лишь в том, что хочется мне кушать». От росіяни саме таку політику і проводять: раптом що — одразу в суд, 10-20 років суворого режиму — і вперед, на Соловки. Вони закрили 57 тюрем, тому що нема кому сидіти — Пригожин підчистив всіх зеків. І що ви думаєте, вони їх не відкриють для нас? Відкриють.
І саме тому є терпіння і витримка суспільства. А ще у нас кількість родин, яких не зачепила війна, на сьогоднішній день стає дедалі все менше і менше. А ті, кого торкнулася війна, вони розуміють, за що ми воювали і за що ми повинні воювати. Просто, на жаль, немає керівництва, немає загальнополітичного курсу на єднання суспільства, на розвиток патріотизму, на мотивацію суспільства стосовно захисту держави.
Зараз пішов флешмоб в інтернеті, що військові порівнюють свою основну заробітну платню з тією заробітною платнею, яку пропонують фірми тут, у тилу. Це вже не смішно, це вже величезна проблема. А обіцяні 100 тисяч «бойових» платять погодинно. Коли мені хлопці розповідали, то я в шоці був. Пробув добу — за добу заплатили. Пішов з «нуля» — все, хоча він відійшов на 2 км, і той же російський дрон може його дістати в будь-яку мить. Ні, це нікого не хвилює, бо він не на позиції, і йому вже платять базову зарплату в 20 тисяч гривень.