На тлі посилення геополітичної нестабільності у 2026 році майбутнє Північноатлантичного альянсу опинилося під найбільшою загрозою з моменту його заснування. Нещодавні заяви колишнього генсека НАТО Єнса Столтенберга про можливе зникнення блоку протягом десятиліття, а також відкриті погрози Дональда Трампа щодо виходу США, змусили європейських лідерів шукати термінові альтернативи. За даними видання The Wall Street Journal, Канада та країни Європи вже проробляють плани створення «європейського НАТО» на випадок реалізації ізоляціоністського сценарію Вашингтона.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю інформацію українського політика, народного депутата України III–IV скликань Степана Гавриша та поцікавилося, чи можливий сценарій зникнення НАТО, що це означатиме для світової безпеки та як у такому випадку буде вибудовуватися система безпеки Європейського Союзу:
— Ми не один рік намагалися привернути увагу як українців, так і аналітиків, які відстежують українські експертні дискусії, до того, що НАТО у його нинішньому форматі не має майбутнього. З одного боку, Путін використав Альянс як один із приводів для початку війни, висунувши у грудні 2021 року ультиматум про відступ НАТО на кордони 1991 року — до того моменту, коли більшість країн Східної Європи ще не були поглинуті блоком. З іншого боку, прихід Трампа до влади повністю змінив стратегічну основу існування організації. З оборонного союзу НАТО, по суті, перетворилося на «шахову фігуру», якою рухає президент США Дональд Трамп. При цьому він, не знаючи шахової теорії та будучи непідготовленим до складних геополітичних ігор чи оцінки перспектив розвитку західних демократій після Другої світової війни, діє під впливом особистих викликів, що надзвичайно ослаблює позиції Америки.
Тому доля НАТО була вирішена заздалегідь. Фактично Альянс ще зберігав важливу політичну функцію, намагаючись через дискусії посилити свою роль у протистоянні з Росією. Проте він так і не зміг трансформуватися у реальний військовий союз, здатний стримувати російську агресію. Було очевидно, що війна, яку веде РФ, є ментальною і відбувається безпосередньо на кордонах НАТО. Про це свідчать не лише російські ракети та дрони, які залітають на територію країн Альянсу, поки той мовчить, а й гібридні дії Росії: підриви оптоволоконних кабелів, диверсії поблизу військових баз, постійна розвідка та використання непізнаних БПЛА. Існує безліч доказів того, що Росія веде активну війну «нового типу» проти НАТО, на яку блок не спроможний реагувати.
Це пов'язано не лише з позицією Трампа, який перетворив НАТО на своєрідну бізнес-стратегію. Для нього існування Альянсу залежить виключно від того, чи готові країни ЄС платити Америці за лідерство та забезпечення ядерної і конвенційної безпеки. Саме тому ми наголошували на необхідності початку дискусії про створення власного оборонного союзу європейським співтовариством. Для цього потрібна була воля лідерів. Якщо Франція була готова до такого кроку давно, то Німеччина тривалий час вагалася. Коли країни Північної Європи висловлювали підтримку, Польща чи Італія не були до цього готові. Водночас Велика Британія, Канада і навіть Австралія, не будучи членами ЄС, виявляли готовність до формування подібного альянсу, зважаючи на високі ризики від воєнних програм Китаю та Росії, які сформували «вісь зла» разом із Північною Кореєю, Іраном та Білоруссю.
Нещодавно Німеччина нарешті прийняла стратегічне рішення: вона готова до створення оборонного союзу. Хоча його тип ще остаточно не визначений, він має об'єднати зусилля у виробництві зброї та створенні збройних сил — спочатку національних, але з перспективою формування спільних європейських об'єднаних сил під єдиним командуванням. Проблема полягає в тому, що досі ЄС був суто політичним та економічним об'єднанням, де панував складний механізм консенсусу. Впровадження військової складової та перетворення ЄС на суб'єкта з власною армією та технологічним переозброєнням континенту означає перехід на інший рівень суб'єктності. Це дозволить Європі стати глобальним гравцем, чия потужність буде порівнянна із силами США та Китаю.
Трамп, свідомо чи несвідомо, підштовхує Європу до цього, не розуміючи наслідків. Європа все ще перебуває під тиском стримувального фактора — побоювання, що Трамп дійсно виведе значну частину сил, насамперед ядерних, з континенту. З іншого боку, сам Трамп у такому разі втратить критично важливі бази, необхідні для контролю над діяльністю американських транснаціональних компаній в Африці та Азії, які є фундаментом економічної могутності та політичної стабільності США.
У цьому контексті навіть можливе перезавантаження Конгресу в листопаді та усунення Трампа від ролі «підривника» євроатлантичної стабільності вже не змінить ситуацію. Потреба у створенні континентальних збройних сил Європи стала очевидною. Дискусія прискорюється ще й через авантюрну політику Трампа щодо Ірану, яка загрожує втягнути ЄС у глибоку кризу з непередбачуваними наслідками. Водночас відновлення сили Європи вимагає адекватної відповіді на загрози з боку Росії — найпотужнішої ядерної держави. Маючи у своєму складі ядерну Францію та залучаючи Британію, розвиваючи власні системи стримування, європейці (зокрема німці та поляки) вже готові до розміщення ядерних «парасольок» або навіть створення власної ядерної зброї.
Це означає лише одне: НАТО у його нинішньому вигляді втрачає перспективу. Формат, що виник після Другої світової війни, зміниться або через «реінкарнацію» бренду, або через повну зміну характеру союзу. Це буде вже не «європейське НАТО» у підпорядкуванні Вашингтона, а Альянс світових демократій. Таке об'єднання має робити те, на що сьогодні не наважуються США — протистояти експансії диктатур і тоталітарних імперій, які посилюють тиск на демократичні системи. Ми перебуваємо на етапі розгону гонки озброєнь, де можливості дипломатії та міжнародного права наближаються до нуля. Міжнародні зобов'язання практично не виконуються, право перестало діяти. На перший план виходить право сили. І тільки володіючи цією силою, можна сьогодні захистити принципи демократії.