Питання протидії ксенофобії та антисемітизму в Україні набуло нової актуальності на тлі підписання Президентом Володимиром Зеленським змін до законодавства, що суттєво посилюють відповідальність за прояви нетерпимості. Хоча законопроєкт був ухвалений Верховною Радою ще до початку повномасштабного вторгнення, тривалий час він залишався без підпису глави держави. Активізація цього питання саме зараз збіглася з пам’ятними датами — Днем пам'яті жертв Голокосту та героїв спротиву, а також зі складною геополітичною ситуацією на Близькому Сході. Водночас у суспільстві виникла дискусія щодо доцільності виокремлення антисемітизму серед інших форм ксенофобії та реальних механізмів виконання оновлених норм.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію українського політолога, директора Українського інституту політики Руслана Бортніка, запитавши його про причини появи закону саме зараз:
— Наш аналітичний центр понад 20 років готує щорічно звіт про ксенофобію і антисемітизм в Україні. Це наша наукова робота, яку ми ведемо з 2001 року. Звичайно, певні прояви ксенофобії і антисемітизму є в Україні. Це відбувається не на державному рівні, на державному рівні це все заборонено в Україні. Україна — демократична країна, якщо проаналізувати Конституцію і закони в Україні. Але є соціальні прояви.
Треба розуміти, що антисемітизм — це форма ксенофобії. Така сама, як, наприклад, українофобія чи полякофобія. Антисемітизм — це форма ксенофобії, спрямована стосовно євреїв за національністю чи іудеїв за релігійною приналежністю. Антисемітизм стосується лише євреїв чи лише нападів на ґрунті ненависті до євреїв, до Ізраїлю і до іудеїв за релігійною приналежністю. Оце форми ксенофобії. Ксенофобія може бути, наприклад, і стосовно вихідців з Африки, чи стосовно ромів. Тому в Україні прояви, безумовно, є. Не завжди держава ефективно з цим бореться. Ми десятиліттями аналізували те, як держава виконує статтю 161 Кримінального кодексу України, де передбачено вже покарання за розпалювання міжнаціональної ворожнечі, за ксенофобію, включаючи антисемітизм, тільки слова “антисемітизм” там не було.
І я вам скажу, що, не зважаючи на те, що щороку до війни ми фіксували десятки, іноді сотні таких випадків, в розслідування потрапляли десятки випадків, а судових вироків, тобто покарання реального, майже не було. В деякі роки по 1-2 справи, і майже ніколи це не було покарання у вигляді позбавлення волі. Це завжди були якісь м'які форми покарання — штрафи і все таке решта. Тому проблема є, в цілому ксенофобії в Україні. Боротьбу з цим явищем потрібно посилювати, тому що це один з ключових елементів, за яким нас оцінюють в Раді Європи, в ЄС, де дуже жорстко з цим.
А те, що закон прийнято окремо по антисемітизму, тут вже поле для політичних дискусій виникає: чому одну форму ксенофобії окремо підкреслили порівняно з іншими формами ксенофобії, які з точки зору закону такі ж самі злочинні, як і форми ксенофобії стосовно антисемітизму? Так, сам закон жорсткий, але стаття 161 Кримінального кодексу теж передбачає ув'язнення, якого ніколи не наставало. Тому питання буде в виконанні цього закону. З його виконанням, з кваліфікацією цього закону, що саме злочин чинний не на побутовому ґрунті, не на економічному якомусь ґрунті, що це не хуліганство, а саме форма ксенофобії у вигляді антисемітизму, доказування цього в суді — це буде надзвичайно складним. Тому що це треба, щоб людина ледве не зізналась в тому, що вона хоче бити євреїв чи іудеїв, а не тому, що ця людина просто йому не сподобалась на вулиці, її капелюх чи її розріз очей. Це буде надзвичайно складно доводити.
Я думаю, що цей закон буде складно працювати, і лише іноді час від часу. Сам закон, нагадаю, прийнятий в першому читанні ще до війни, в лютому 2022 році, тобто це ще довоєнний закон, потім прийнятий вже під час війни, але він 4 роки лежав на столі у президента не підписаний. Зараз президент його підписав, я думаю, з двох причин.
Перша причина — що 14 квітня у світі та в Ізраїлі відзначали Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту і героїв спротиву, тобто мається на увазі і тих партизанів-євреїв, які боролись з нацизмом. Президент підписав його буквально за день до цього дня, і, можливо, це такий елемент певної демонстрації солідарності з єврейським народом, демонстрація того, що Україна буде боротися з будь-якими проявами думок чи ідеологій, які можуть привести до нового Голокосту. Такий знак підтримки Ізраїлю.
І друга причина — ми бачимо, що зараз у світі зростають антиізраїльські настрої на фоні війни на Близькому Сході. І підписання президентом через 4 роки після прийняття цього закону — демонстрація також того, що Україна підтримує Ізраїль, підтримує єврейський народ. Тому, я думаю, з цих політичних мотивів, з мотивів політичної солідарності ми і бачимо зараз підписання цього закону. Чесно кажучи, загрози для простих громадян в ньому я майже не бачу. Звичайно, це можна експлуатувати, і якісь побутові сварки можна політизувати, але єдине, що б мені хотілось, щоб всі форми ксенофобії, а не тільки антисемітизм, мали однакове жорстке покарання.
— Щороку до Умані приїздять відзначати свята євреї, на Хрещатику встановили Хануку. Питання просте: у нас же є ще інші нацменшини, культури. Деяких громадян така вибірковість дратує, і вони ставлять логічне запитання щодо рівності прав. Як ви це прокоментуєте?
— Мене це не дратує, хоча я не належу до єврейського народу зовсім, але я хочу сказати в цій частині одне. Це використовує дуже активно російська пропаганда проти України, розпалюючи антиєврейські настрої, антисемітські настрої в Україні. Але це справа кожного народу, кожної меншини. Єврейська громада міцна і консолідована. Вона володіє ресурсами, і тому вона лобіює свої інтереси таким чином. Але це не заважає іншим громадам — польській, караїмській чи вірменській та іншим — робити таке саме.
Єдине, що хочу сказати: якщо говорити про історичну справедливість, то євреї, вірмени, караїми, кримські татари, греки (можливо, ще забув якийсь народ) — ці народи живуть на українській землі понад тисячу років, вони згадуються ще в літописах Київської Русі. Тому це невід'ємна частина української цивілізації, це історично український народ.