Останніми днями інформаційний простір сколихнули заяви вищого керівництва України щодо можливої ескалації. Президент Володимир Зеленський попередив про підготовку Кремлем масштабної мобілізації, яка може стати фундаментом для нового вторгнення в Україну або навіть наступу на країни Європи. Паралельно з цим знову актуалізувалося питання Білорусі: попри відсутність видимих ударних угруповань на кордоні, лунають застереження про готовність Мінська відкрити «другий фронт».
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати ці заяви українського політика, народного депутата III–IV скликань Степана Гавриша та поцікавилося, чи справді можливий сценарій масштабної мобілізації в Росії, відкриття другого фронту з боку Білорусі та за яких умов можуть статися ці події:
— Стратегія президента Зеленського і його команди полягає у створенні системного тиску на союзників, найперше на ЄС, для збільшення, посилення, нарощування підтримки України на 5-му році війни, коли роль США зводиться практично до мінімуму. Не тільки через війну в Ірані, а й через переговори безпосередньо Трампа і Путіна, пошуки великої торгової угоди з Росією, яка має принести великі, не порівняні ні з чим історичні дивіденди США. Тому українська дипломатія, на відміну від іранської, надзвичайно багатослівна, і часто її меседжі протирічать один одному. Мало того, нерідко бувають відокремлені від реального аналізу фактів.
Нам точно невідомі всі обставини, наприклад, оцінки президентом підготовки Росії до великої мобілізації. Як зазвичай, це може бути оцінено через те, що в заявах українських військових аналітиків і власне Міністерства оборони говориться про те, що починаючи з лютого Росія може більше втрачати, ніж мобілізовувати, і виникає такий логічний висновок, що Путін змушений буде вдатися до мобілізації, при всьому тому, що у Путіна і так є всі можливості мобілізовувати велику кількість, виходячи з відповідного закону, який був прийнятий, про часткову мобілізацію в Росії. Мається на увазі не лише строковиків, але й резервістів. І згідно закону ці резервісти можуть бути викликані для проходження згідно підписаних контрактів на службу в будь-який час, і це може призвести до мобілізації буквально ледве не мільйона додаткових військових, які вже мають підготовку.
З іншого боку, Росія продовжує використовувати контрактну систему мобілізації, вкладаючи величезні кошти в підписання контракту, виплачуючи витрати на утримання військових. Попри всі обставини сьогодні в Росії не вичерпані черги у військкомати, тому говорити про те, що у найближчий час це може призвести саме по цих причинах до мобілізації, складно.
Є ще одна проблема, яку ми мало враховуємо. Це проблема пов'язана з типом війни, яку ми зараз спостерігаємо на фронті. Це конвенційна війна на виснаження, де не стільки кількість людей вирішує наслідки, результати війни, чи розвиток війни, як вирішують технології. Росія створила надзвичайно ефективний підрозділ, який є найбільш ударним на фронті — “Рубікон”, який використовує технології війни дронів, який вказує, що саме в цьому напрямку Росія мала б рухатися, тобто створювати сили, які б використовували безпілотні системи. І Герасимов і інші керівники, воєнні і політичні радники Путіна говорили про те, що цього року вони мобілізують 60-70 тисяч саме для безпілотних систем авіації. Але це не говорить про те, що буде масова мобілізація для пілотів. Для навчання пілотів потрібні підготовлені люди. І в Росії сьогодні відбувається мобілізація студентів, які мають заборгованості за навчання, і саме вони в найбільшій ступені підготовлені інтелектуально і здатні до навчання управління безпілотними системами.
Є також проблема, пов'язана з тим, що Росія перевела всю економіку на воєнні рейки, і сьогодні люди, які були невитребувані оборонкою, які жили на узбіччі Російської імперії, алкоголіки, колишні в'язні, навіть і діючі, які відбувають покарання, без професії, які не мають можливості влаштуватися на роботу, всі вони йшли у військкомати для того, щоб отримувати компенсації за контракти, щоб утримувати свою сім'ю, там, де були великі масштаби безробіття. В той же час голова Нацбанку Росії Набіулліна заявила, що в Росії на цей час є вже дефіцит робочої сили, і безробіття досягає вже біля 3%. Це означає, що вилучити людей, більш-менш кваліфікованих, які можуть дійсно отримати підготовку і використати її у цій конвенційній війні, де величезна кількість безпілотників діє в кіл-зоні, в зоні смерті, де неможливо практично вижити людині не підготовленій, яка не здатна приймати рішення самостійно по своєму захисту, є надзвичайно проблемно.
А що стосується мобілізації для м'ясних штурмів, то вона не має жодного сенсу, оскільки Україна сьогодні здатна до кінця року виробити 7 млн безпілотників. Якщо враховувати, що навіть на одного російського штурмовика прийдеться 2-3 безпілотники, то з таким же завданням Росія за допомогою союзників цілком справиться.
Тому я думаю, що ця обставина пов'язана з залякуванням, що у найближчий час Білорусь під тиском Росії фактично почне бойові дії з Україною, тобто вступить у війну, є спробою тримати під контролем українське суспільство, не дати можливості проводити дискусії навколо стратегії війни, яка не міняється, навколо переговорів щодо миру, які у глухому куті і не мають перспективи на розвиток, навколо рішення щодо завершення цієї війни шляхом капітуляції на тлі того, що Іран не тільки не поступається територіальним суверенітетом, але й політичним і воєнним суверенітетом.
В зв'язку з цим мені здається, що сьогодні влада не має чітких відповідей на виклики часу, які суттєво змінили ситуацію у війні. Тому з цього приводу і досить резонансна заява естонського політика, міністра закордонних справ Маргуса Тсахкна, який досить різко розкритикував українського президента, який постійно говорить про підготовку нападу Росії на балтійські країни, на Естонію в тому числі. Ці речі треба проговорити кулуарно, оскільки Росія не має сьогодні достатньо матеріальних і головне інтелектуальних зусиль почати нову війну, тому що все більше росіян цю війну не підтримують.
Хоча при всьому цьому суто аналітично і експертно Росія може вдатися до ударів по будь-якій європейській країні, але очевидно, що є спроба постійно використовувати страх для того, що війна Путіним буде продовжуватись, на тому, щоб шукати способи, як заставити Путіна відступити від цієї війни, використати не просто м'яку силу, а й жорстку силу в тому числі, збільшуючи потік високотехнологічної зброї і т.д.
І ще один дуже важливий момент — це заява голови Офісу Буданова про те, що в Україні очікується великий дефіцит робочої сили, і нам потрібно не менше 300 тисяч працівників. Для цього Україна готує список країн так званого еміграційного ризику, це країни, які знаходяться в самому низу еміграційних дозволів, це Афганістан, Бангладеш, Ефіопія — всього таких країн 80. Що це означає? Це означає, що навколо президента немає достатньо розвинутих і висококласних радників, здатних оцінити подібні ситуації і зробити інші, можливо, висновки з ситуації.
З точки зору ведення війни нам потрібні союзники, і потрібно домовлятися з ними, мати спільну скоординовану позицію. Не можна виступати з позицією залякування союзників тоді, коли вони розуміють небезпеку Росії, вважаючи Росію найбільшою загрозою, але одночасно вони не хочуть деморалізувати своє населення. Не можна це говорити українському населенню, тому що українське населення теж деморалізується, і все більше людей виступають за мир на будь-яких умовах, не зважаючи на капітуляційний характер миру.
І нарешті, коли ми говоримо за економіку і робочу силу, треба розуміти, який тип економіки буде будувати Україна. Це буде інноваційна високотехнологічна економіка, економіка 4, 5 чи 6-го переділу, чи це буде сировинна економіка? Чи можна посадити вихідця з Афганістану чи Нігерії в аграрному секторі, де найнижчий рівень економічного використання робочої сили, за комбайн вартістю 500 тисяч євро? Чи можна використовувати цих людей, наприклад, для переробки аграрної продукції на рівні, який продається по відповідним нормам в ЄС? Чи можемо ми говорити, що ці люди можуть використовуватися як айті-спеціалісти, програмісти і т.д.? І чи є українська економіка такого нижнього рівня економічного розвитку, що там потрібні люди з лопатами, сокирами, ломами, які будуть приходити і щось робити?
І чи не є це просто способом уникнути проблеми, яка існує — проблеми втечі з України людей у величезній кількості? Це 10 млн українців, які не збираються повертатися. І президент звертається до іноземних лідерів, щоб вони виштовхували тепер українців з місць, які вони отримали у якості притулку.
Нарешті чи немає необхідності говорити про ідеологію нації, про ідею нації, яка буде об'єднувати людей, яка буде формувати політику відповідальності кожного громадянина за свою державу, любові до своєї держави, любові до своєї землі, як це відбувається в Ізраїлі, коли на перший навіть не поклик, а на перший сигнал про загрозу Ізраїлю зі всього світу злітаються не лише резервісти, але й всі для того, щоб підтримати свою державу.
В зв'язку з цим мені здається, що в основі цього немає реформи цієї політики, яка могла б змінити зараз оці наративи, меседжі, які виходять від голови держави, який один фактично сьогодні виголошує українську позицію, яка часто міняється, яка часто є протирічною одна до одної. Тому ми до цього часу не знаємо деталей, що сталося, точних фактів із стрілком, який вбив 7 українців на очах поліції, яка тікала з місця злочину, залишивши у смертельно небезпечному становищі підлітка, а після втечі був застрелений його батько.
Тому мені здається, що в цьому контексті мова йде про необхідність серйозної реформи національної політики на рівні президента, реформування самих сенсів цієї політики, вихід на інше розуміння стратегії не тільки війни з Путіним, але й стратегії взаємовідносин з РФ. Оскільки Угорщина, не дивлячись на те, що президент по суті справи серйозно вплинув на перемогу Мадяра, що б там не говорили, перекривши нафтопровід “Дружба”, тепер для того, щоб розблокувати 90 млрд кредиту і, можливо, запустити процес обговорення 20-го санкційного пакету, змушений дати згоду на прокачку нафти з Росії в ту же Угорщину і Словаччину.
І ми бачимо, що в даному випадку саме ця політика знаходиться певною мірою обмеженою стелею, і ця стеля, на великий жаль, заставляє президента продавати сьогодні страх українцям. Він виправданий, це все може відбутися, але одночасно це означає, що ми маємо бути готові не боятися, а готові піти і захищати свою землю, свою державу, своє право на окреме існування.