Останніми днями тема можливих переговорів між Києвом і Москвою знову вийшла на перший план після гучної заяви речника Кремля Дмитра Пєскова. Він зазначив, що зустріч Володимира Путіна з Володимиром Зеленським може мати сенс лише на етапі «фіналізації домовленостей», що в Україні розцінили як чергову спробу затягнути час і висунути ультиматум. У відповідь Центр протидії дезінформації при РНБО звинуватив Москву у брехні, підкресливши, що Кремль не готовий до реального миру, а лише транслює меседжі для західної аудиторії, вимагаючи нереалістичних поступок.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю ситуацію українського політолога, керівника центру «Третій сектор» Андрія Золотарьова та поцікавилося, що насправді відбувається між Зеленським і Путіним, хто зі сторін дійсно готовий до переговорів і на якому етапі зараз перебуває мирний процес:
— Зараз усе заморожено, усе поставлено на паузу. А Зеленський із Путіним вже давно грають у такий «футбол»: кожен намагається видати себе за голуба миру, не бажаючи при цьому припинення війни на інших умовах, окрім своїх власних. Точніше буде сказати — «бажаю припинення лише на своїх умовах». Ми не раз бачили, що, припустимо, Путін дуже хоче показати Трампу, що проблема лежить не в Москві, а в Києві. Поки сторони висувають, по суті, гранично ультимативні вимоги щодо миру, цього самого миру не буде. У поточних умовах припинення війни можливе лише як компроміс, ну а Путіну, природно, потрібен виключно «образ перемоги».
Тобто, не отримавши Донбас повністю, йому буде досить складно пояснити ситуацію російському пересічному громадянину, якого вже максимально «накрутили» на те, що воювати треба до повної капітуляції України. Тому для нього Донбас надзвичайно важливий саме з точки зору формування такого образу перемоги у цій війні. А залишити все як є — це, по суті, визнати, що війна завершилася нічиєю. Хоча зрозуміло, що для РФ і Азовське море стало «внутрішнім», і пробитий сухопутний коридор до Криму, і захоплено практично весь південь України — Запорізьку та Херсонську області, але стратегічно це все одно виглядає саме так.
З огляду на те, що, очевидно, після останньої поїздки Зеленського Європою в нього «вдихнули потужності», він почав відверто грубіянити Трампу та американцям. Лунають заяви, що ми не потребуємо ваших гарантій, що ця поїздка потрібна більше вам, ніж нам, і що Трамп нібито більше на боці Росії — ну, це таке. Зрозуміло, що для Трампа це проблемна ситуація, бо Путін цілком, якщо говорити про «дух Анкориджа», може йому заявити: «Як я можу покладатися на твоє слово і на твої гарантії, якщо ти не можеш навіть знайти управу на Зеленського?». На тлі фіаско в Ірані для Трампа це дійсно складний момент. Тому просто махнути рукою і відійти, як радили деякі американські експерти, для Трампа теж не вихід. Він може махнути рукою, але в цій руці цілком може виявитися щось важке, у вигляді бейсбольної бити.
Звідси й поширюються чутки, що виникли певні розбіжності з Будановим, що збираються «мінуснути» екс-голову ГУР, що, мовляв, заступники блокують його розпорядження. Ну, це поки що з розряду чуток, які важко перевірити або спростувати. Тому зараз переговори перебувають на паузі. Можливо, якесь пожвавлення настане після 9 травня.
— Ви маєте на увазі після візиту Трампа до Сі Цзіньпіна чи просто сама дата має значення?
— Саме дата. Я все-таки вважаю, що американці зроблять ще одну, «останню» спробу, перш ніж остаточно розвернутися й махнути рукою. Але треба розуміти, що «махнути рукою» в цьому контексті — це блокування поставок зброї (зокрема за ініціативою PURL) і припинення передачі розвідданих. Ви ж розумієте, що це нам дуже дорого коштуватиме. Не забуваймо про те, що саме американці забезпечили постачання 2/3 всього озброєння та боєприпасів для ЗСУ.
— У 2019 році Путін і Зеленський зустрічалися особисто. Тоді у нас було майже річне перемир’я. Що заважає повторити це зараз?
— По-перше, нинішня інтенсивність конфлікту та його масштаб. Це повноцінна, найбільша континентальна війна після Другої світової. Занадто багато крові пролито. Зрозуміло, що сам по собі цей «клаптик» Донбасу нічого стратегічно не вирішує. Але зрозуміло й інше: якби лінія фронту рухалася із заходу на схід — це була б одна ситуація, а поки що, якщо подивитися на ту саму карту Deep State, все рухається зі сходу на захід.
Зрозуміло, що повна втрата цих територій — це лише питання часу. Але віддати наказ про відступ — це колосальний ризик. Для Зеленського це фактично означатиме політичну анігіляцію, політичне самогубство. Одна справа, якщо ми втрачаємо території в ході бойових дій — це сприймається як наслідок війни. І зовсім інша ситуація, якщо він як головнокомандувач віддасть наказ про відступ. Це означатиме визнання того, що він виявився неспроможним як головнокомандувач. Він на це піти не може з суто політичних міркувань.
Ну і, по-друге, з огляду на те, що європейці ухвалили рішення і виділяють кошти (можливо, ми їх отримаємо лише в липні, але тим не менше), йому знову надали «потужності». А він чудово розуміє, що продовження війни — це гарантія його перебування при владі. Це може в корені не відповідати інтересам держави, але це повністю відповідає його особистим інтересам. Схоже, Володимир Олександрович готовий затриматися на своїй посаді і на 10, і на 15 років. Влада — це наркотик, з якого дуже важко зірватися. І це якраз той самий випадок.