Відновлення транзиту російської нафти трубопроводом “Дружба” через територію України стало однією з ключових тем останніх днів на тлі переговорів між Києвом та Європейським Союзом. Питання енергетичної співпраці залишається чутливим, адже попри війну Україна продовжує виконувати окремі транзитні зобов’язання перед європейськими партнерами. Особливу роль у цій історії відіграють Угорщина та Словаччина, які залежать від постачання російської нафти і наполягають на стабільності поставок. Водночас ці домовленості безпосередньо пов’язують із ширшими політичними процесами — зокрема фінансовою допомогою Україні та просуванням євроінтеграції.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію українського політолога, голову правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, наше запитання стосувалося того, чи дійсно відновлення роботи нафтопроводу є поступкою угорському лідеру:
— Принципове уточнення. Домовленість про відновлення нафтопроводу «Дружба» була між Зеленським і ЄС ще в березні, а не зараз. Легко це перевірити. Зеленський сказав, що робота нафтопроводу «Дружба» буде відновлена через 4-6 тижнів. Він сказав про це наприкінці березня, ще до того, як відбулися вибори в Угорщині. Про це домовились з ЄС саме тоді: що Україна завершить свої ремонтні роботи після того, як пройдуть вибори в Угорщині.
Це компроміс, пов'язаний з позицією Орбана. Ні Зеленський, ні ЄС не хотіли робити подарунки Орбану, тому що якщо б робота нафтопроводу «Дружба» була відновлена до 12 квітня, це б сприймалось як перемога Орбана, як поступка Орбану з боку України, і він би цим скористався на виборах. Він би казав: «Бачите, я переміг, я примусив їх відновити роботу нафтопроводу "Дружба"». А так це відбулося вже після того, як вибори пройшли. Це не виглядає як перемога Орбана чи як поступка з боку України. Це компроміс.
Для України набагато важливіше отримати 90 млрд євро європейської допомоги, розблокування переговорного процесу про вступ України до ЄС плюс 20-й пакет санкцій проти Росії. Для нас це набагато важливіше, ніж блокування роботи нафтопроводу «Дружба». Так що тут немає маніпуляцій. Так, тут є прояви гнучкої політики, коли кожна зі сторін реалізує свої інтереси. Так, тут є непроста ситуація, коли відкладали це рішення про нафтопровід «Дружба».
Зверніть увагу, як прив'язали відновлення цієї роботи до саміту ЄС, який зараз відбувається на Кіпрі, — майже день-в-день. І це взаємопов'язані речі. Це навіть помітно по конкретних рішеннях, як це часто буває, коли йде обмін ресурсами — «баш на баш». І тут кожна країна робить крок після того, як інша сторона робить свій крок. Спочатку Зеленський сказав: «Все, ми завершили ремонтні роботи». Це було у вівторок. В середу вдень є рішення послів ЄС, що немає заперечень щодо надання Україні 90 млрд євро, і запускають письмову процедуру підписання. Але підписання остаточного не було, і я так розумію, що умова підписання була такою, що відбудеться не просто завершення ремонтних робіт, а нафта реально піде. Вчора було повідомлення, що нафта пішла до Угорщини, сьогодні — що вона вже пішла до Словаччини. Це не маніпуляція, це складний багаторівневий компроміс.
— Чи це не абсурд — дозволити агресору прокачувати нафту через територію країни, щоб агресор, отримавши за нафту гроші, продовжував знищувати країну, через яку прокачується ця нафта?
— Так, абсурд. Я вам зараз ще стільки прикладів такого абсурду наведу, і це стосується не лише нашої війни. Ви кажете: абсурд, ми дозволяємо агресору заробляти, і потім ці гроші працюють проти нас. А давайте поглянемо з іншого боку: агресор платить нам і за транзит газу, і за транзит нафти через нашу територію. Нам платить — і ці гроші воюють проти Росії. Правильно?
— Але ж якісь бенефіти отримує агресор?
— Так і ми отримуємо бенефіти. Я вам один бенефіт назвав — що ми теж отримуємо гроші. Другий бенефіт: з цієї нафти, яка поступає в Словаччину і Угорщину, ми отримуємо дизельне пальне. А воно де використовується? Це цивільні авто, але головне — сільське господарство, а ще більше — армія. Головний споживач дизельного пального — це саме армія, Збройні сили. І виходить так, що українська армія працює на нафтопродуктах з російської нафти. Отакий парадокс.
Я б не назвав це абсурдом. Це парадокс. І ми пішли на це не тому, що нам це подобалось. Ні, нам це не подобається, тому і були затримки. Ну, по газопроводу це фактично все зараз припинилось, тому що закінчилась дія угоди. Зверніть увагу — угода. До кінця 2025 року діяла угода про експорт російського газу до країн ЄС. Угода закінчилась — експорт газу припинився, але він здійснювався, незважаючи на війну. З нашого боку це було, по-перше, виконання угоди. Якщо б ми не виконували, нам би пред'явили штрафні санкції, ми мали б заплатити. Друге — це було прохання європейської сторони. Ми йшли на певні поступки, робили жести доброї волі європейським партнерам, ну тому що ми ж хочемо стати членами ЄС, і тому нам треба домовлятися з Євросоюзом. Так що це з нашого боку поступки не Росії, а ЄС. І якщо казати про зиски, то можу сказати, що ми з цього отримали користі не менше, а можливо, і більше за Росію.
Ще один приклад про абсурд. Йде війна між США і Іраном. Зараз там перемир'я відносне, але війна. І в середині березня, в розпалі цієї війни, американці знімають санкції проти іранської нафти, проти країни, з якою воюють. Абсурд? Ні, насправді суто бізнесово-економічний підхід. Оскільки припинилося постачання нафти з країн Перської затоки, для того, щоб не було надмірного зростання цін на нафту на глобальних ринках, американці вирішили це компенсувати дозволом на те, щоб іранська нафта трошки потрапляла на ринок, як і російська нафта. Суто бізнесовий підхід. От здається — абсурд: вони дали країні, з якою воюють, дозвіл продавати свою нафту. Ну абсурд!
Правда, коли вони поміняли свою стратегію вже в квітні і замість повітряних атак зараз пішли на морську блокаду, вони припинили цей дозвіл на торгівлю Ірану нафтою. Але на місяць вони дали дозвіл противнику торгувати своїм ресурсом. Отакий парадокс. Тому не варто дивуватися. Ззовні це виглядає абсурдом, але в цьому абсурді завжди можна знайти певну логіку.