Останнім часом в Україні активізувалися дискусії щодо радикального оновлення підходів до мобілізації та системи бронювання працівників. Міністерство оборони та профільні комітети Верховної Ради шукають баланс між критичною потребою фронту в людях та збереженням життєздатності економіки. Зокрема, обговорюються ініціативи щодо перегляду відстрочок для певних категорій громадян, а також посилення заходів стосовно осіб, які уникають військового обліку. Паралельно з цим у парламенті пропонують суттєво підвищити фінансову мотивацію для бійців «на нулі», встановивши виплати на рівні 250 тисяч гривень.
Інтернет-видання From-UA.org звернулося до військового експерта, полковника запасу ГШ ЗСУ Олега Жданова з проханням прокоментувати чутки про можливе скасування бронювання та оцінити реалістичність нових фінансових ініціатив Міноборони:
— Це кампанія, яку проводить міністр оборони з метою зміни умов мобілізації. Але він чітко розуміє: якщо ми відмовляємося від силової мобілізації, то на суто добровільній основі у нас наразі нікого не буде. Тому спочатку потрібно змінити суспільну думку, сформувати в суспільстві запит на те, що треба йти воювати і захищати країну, себе та свою родину.
На сьогодні такого запиту немає, тому вони й пропонують настільки радикальні міри. Я скажу так: якщо ви знімете сьогодні броню з вчителів чи з водіїв — завтра все просто "стане колом". Школи закриються, транспорт зупиниться — і що ми будемо робити тоді? А як бути з оборонними підприємствами? Я думаю, що в пропозиціях є частковий сенс, але точно не в тотальному зніманні броні.
А от стосовно оплати — так, тут я згоден. Фінансова мотивація завжди присутня в усіх країнах світу. До речі, ми наразі платимо менше, ніж росіяни своїм штурмовикам. У нас командири в гонитві за економією коштів доходять до того, що для штурмовиків, які перебувають безпосередньо на лінії фронту, запроваджують ледь не погодинну оплату.
І друге — це наша вічна невизначеність. Припустимо, людина повертається з "нуля", відходить на кілометр від лінії фронту, але все одно залишається в "кіл-зоні": туди летять дрони, дістає артилерія та міномети. Проте бійцю кажуть: "Ну, ти ж зараз не на позиції, тому ми тобі не заплатимо". Тож систему фінансування потрібно переглядати повністю. До речі, базове грошове утримання військовослужбовця зараз менше за середню зарплату по країні. Навіть очільник МВС Клименко озвучував цифри, що охоронець на приватному підприємстві отримує більше. А що вже говорити про базову ставку у 20 тисяч? У нас військовослужбовець отримує менше, хоча він перебуває в лавах Збройних сил і виконує завдання у прифронтовій зоні, поки хтось інший працює в тилу.
— Якщо ми говоримо про мобілізаційну реформу, то, окрім фінансового заохочення, що ще треба робити, як саме працювати з людьми?
— Це має бути комплексний підхід. По-перше, має бути чітка політика держави. Хто у нас формує внутрішню політику? Це прерогатива Президента. Все повинно починатися з того, що Президент ставить завдання — і запускається масштабна інформаційна кампанія.
Де у нас агітаційна робота стосовно того, що країну треба захищати? Я чомусь не бачу якісних соціальних роликів. Той же "Телемарафон", який отримує сотні мільйонів гривень — що він пропагує сьогодні, чим інформує? Я не бачу там реальної роботи у цьому напрямку. Повинна бути сформована суспільна думка про необхідність захисту держави.
У цьому сенсі варто перейняти досвід Ізраїлю. У них, окрім інформаційної складової, створені такі умови, що ти не влаштуєшся на державну службу, поки не відслужиш у лавах збройних сил. У тебе не буде кар'єри ні як держслужбовця, ні як чиновника — нікого, поки не віддаси борг країні. А чи будеш ти безпосередньо воювати, вже визначатиме ситуація на момент твоєї служби.
Коли все це працює в комплексі — інформаційна та агітаційна робота плюс матеріальне заохочення, плюс соціальні гарантії, особливо для сімей. Якщо ти підписуєш контракт, твоя сім'я має отримувати медичну страховку, твоя дитина — гарантоване місце в школі з безкоштовним харчуванням, а згодом — державну квоту на навчання в інституті за рахунок бюджету.
Ось такий комплекс заходів — це і є державна програма, це і є політика держави щодо організації мобілізації. Тоді можна буде говорити, що всіх можна вирівняти в правах і навіть знімати броню. Бо при такому підході ми отримаємо достатню кількість добровольців, які підуть підписувати контракт свідомо. Це буде мотивована людина, яка воюватиме не лише за ідею, а й знаючи, що держава забезпечила їй матеріальну та соціальну складові.
Окремо треба звернути увагу на виплати в разі поранення або загибелі під час активних бойових дій. Що у нас сьогодні роблять із пораненими? Відправляють людину в шпиталь — і тут же виводять за штат, щоб не платити гроші. Боєць, перебуваючи на лікуванні, не отримує навіть тих базових 20 тисяч гривень грошового утримання. Він буквально "зависає" між небом і землею. Це питання треба негайно вирішити: де він має перебувати — у штаті частини, у тимчасовому штаті шпиталю чи в якихось резервних бригадах, щоб фінансовий пакет зберігався.
Коли все це буде сформовано, тоді й профільні міністри будуть "на коні". А те, що сьогодні намагаються просто все зламати — ми це вже проходили. Як співали у "Інтернаціоналі": "старый мир разрушим до основанья, а затем...". Тільки от "затем" так і не наступило. У мене є відчуття, що зараз може відбутися саме так».