Останніми днями в інформаційному просторі знову активізувалися дискусії щодо потенційної загрози з півночі — зокрема, можливого повторного наступу російських військ з території Білорусі. Увагу до цієї теми привернули заяви президента України Володимира Зеленського, який не виключив ризику нових провокацій або навіть наступальних дій з білоруського напрямку та закликав зберігати пильність. Паралельно Міноборони Білорусі оголосило про проведення навчань із застосуванням ядерної зброї, а також повідомлялося про інженерні роботи поблизу кордону з Україною. На цьому тлі українське суспільство закономірно ставить питання: чи існує реальна загроза повторення подій 2022 року, зокрема наступу на Київ.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати цю ситуацію військового експерта, полковника запасу Генштабу ЗСУ Олега Жданова та поцікавилося, які наразі шанси нападу Білорусі на Київ, чи можливі провокації, а також як слід оцінювати заяви про ядерні навчання:
— Ми зараз нічого не бачимо в плані підготовки на території Білорусі якихось наступальних і ударних формувань. Ніхто там нічого подібного не будує. Те, що Білорусь займається інженерним обладнанням позицій — так ми ж знаємо, що з 2022 року приблизно до 3 тисяч осіб (це близько 6 батальйонів) перебувають на прикритті державного кордону. Вони змінюються на основі ротацій. Раніше вони стояли з важкою технікою, потім взимку 2024-го танковий батальйон пішов на ротацію, а повернувся мотострілецький батальйон. Тобто танки залишилися в пункті постійної дислокації, це нам відомо.
Те, що вони там дороги будують — ну, так це інженерне обладнання оборонних рубежів. Як інженерне обладнання окопів може посприяти наступальним діям? Ніяк. Якби вони в лісах почали обладнувати райони зосередження і наповнювати їх військами, от тоді ми мали б реагувати.
— Міноборони Білорусі заявляє, що там розпочалися навчання з бойового застосування ядерної зброї. Чи є підстави задуматися над цим?
— В принципі, підстав для паніки немає, але треба спостерігати за цим фактом. До речі, це вже другі подібні навчання, адже вони проводили командно-штабні тренування ще влітку минулого року. Це коли Лукашенко заявляв, що все, їм передали «Орєшнік», і вони проводять командно-штабні тренування щодо його застосування — мовляв, нас там навчать росіяни, і все, ми ставимо його на бойове чергування.
По-перше, ми маємо спільний кордон. По-друге, я думаю, що в Білорусі ще не забули, як радіоактивна хмара з Чорнобиля в першу чергу пішла саме на їхню територію. Так що вірогідність застосування ядерної зброї по нашій території майже нульова. Той же Путін як збирається захоплювати заражену радіоактивну територію? Тим більше, вони на власній шкурі випробували, що таке Чорнобильська зона. Так, радіоактивний фон у повітрі начебто нормальний, але радіонукліди нікуди не поділися, вони просто опустилися в ґрунт, трохи нижче поверхні — їх туди опустили опади. Але коли російські військові викопали окопи і сіли в них, то вони ж опромінилися, причому до 3-го ступеня променевої хвороби. Коли у них уже блювота почалася, їх тоді нарешті повитягували з тих окопів. А це свідчить про дуже високий ступінь радіоактивного випромінювання. Так що в цьому сенсі це звичайна лякалка. І найголовніше: «Орєшнік» не може стріляти ближче ніж на 2 тисячі кілометрів.
— Тобто якщо він буде стріляти з території Білорусі, то куди він долетить?
— Максимальна дальність у нього 6 тисяч кілометрів, а бойове застосування — від 2 до 6 тисяч. Оці 4 тисячі кілометрів він може покривати. Тобто щоб влучити в Україну, його треба запускати з Капустиного Яру, звідки Росія і пускала його по нашій території. Протяжність Білорусі — якихось 700 кілометрів що вздовж, що поперек, приблизно так. Так що вони навіть по Варшаві не влучають, цим «Орєшніком» вони можуть бити хіба що по Німеччині.
Я навіть сумніваюся, що він у них взагалі є. Навряд чи Путін ризикне порушити Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, хоча цей договір юридично вже закінчив свою дію. Тому що це може створити прецедент у світі, коли ядерну зброю почнуть продавати, як танки на військових біржах.
— Яка зараз перспектива мирного процесу? Ми воюємо й одночасно намагаємося тиснути на Путіна за допомогою Сі та Трампа. Чи можна і воювати, і домовлятися одночасно?
— Потрібно. Потрібно шукати шляхи і способи для того, щоб вирішити цю проблему, зокрема й дипломатичним шляхом. Якби ми були впевнені, що нам дадуть змогу завдати розгрому російській армії на полі бою, а не здійснювати отаке її поступове сточування, як ми зараз намагаємося робити... А ми робимо це дуже великими зусиллями, і виходить у нас повільно. Якби у нас була гарантія розгрому, то дипломатичний шлях був би не потрібен — ми б громили російську армію до її повного вибивання з нашої території. А на сьогодні у нас немає вибору, ми повинні шукати шляхи.
А взагалі-то, хто вам сказав, що Трамп і Сі вирішували там саме наше питання? Я думаю, що у них стоять діаметрально протилежні завдання в цій війні. Якщо вони і згадували нашу чи іранську війну, гадаю, це було суто на рівні обміну думками: кожен висловив свою позицію, і на цьому все. До речі, Трамп так і не відповів нікому з журналістів, що саме вони там вирішували. Він просто сказав: «Так, обговорювали» — і все. А що конкретно обговорювали?
Ми точно знаємо, що навряд чи Китай допомагатиме США вилізти з іранської війни, бо їм вигідно, щоб Штати там зав'язли. І так само Китай не заважатиме Путіну. До речі, саме Китай утримує Путіна. Якби не китайські постачання, то, можливо, ми б російську армію вже давно розігнали. Більша частина їхнього озброєння виробляється тільки за рахунок постачання комплектувальних деталей із Китаю. З військової точки зору, Північна Корея вже передала десь 50 мільйонів снарядів. Навряд чи у КНДР є стільки власних боєприпасів. Це, найімовірніше, китайські постачання, які просто йдуть через Північну Корею, щоб не було прямого скандалу, ніби Китай бере участь у цій війні, постачаючи боєприпаси.
— Це так само, як і ядерна зброя у Білорусі. Вона не білоруська, вона російська.
— Так. До речі, щодо варіанту, якщо вони її туди привезуть... Вони ж побудували сховище для ядерних зарядів під Мінськом. Не знаю, чи знають про це самі білоруси, чи ні, але у них під носом обладнано ядерний склад, призначений для зберігання таких зарядів. Так що вони можуть «подякувати» Лукашенку за те, що тепер сидять на такій пороховій діжці. Якщо вони привезуть зброю туди, то так — це буде суто російська зброя, російські розрахунки, і нікого з Білорусі туди навіть на гарматний постріл не підпустять.
Єдине, що вони можуть зробити — оскільки Росія є підлою країною і постійно вигадує операції під чужим прапором — вони можуть натягнути білоруську форму і поставити білоруський прапорець на вході. Але ж ми чудово розуміємо, що це буде чисте ІПСО для прикриття.
— Ситуація з Бучею може ще раз повторитися? Бо напад же був з Білорусі. Яка перспектива того, що така ситуация вже не повториться, наскільки ми захищені?
— Вони ж тоді де змогли зайти? Тільки через Київську область і трохи зачепили Житомирську. Справа в тому, що там просто немає шляхів — там суцільні болота й ліси, це Полісся. Накопичити там 200–300-тисячне угруповання і запустити його з півночі — це чисте самогубство. Чим закінчився вхід російських колон у Київську область? Відсутністю логістики. Ви ж розумієте, який обоз треба тягнути за собою, щоб утримувати таке військо. Його треба постійно годувати, заправляти, і це треба робити постійно. А витрата боєприпасів? Ми ж пам'ятаємо, як ці колони встали колом і просто стояли.
А сьогодні ми готові. Ми провели там серйозні інженерні роботи. До речі, жодних переходів уже немає. Все перерито, все заміновано, викопано протитанкові рови. Ще Наєв доповідав, що вздовж кордону на всіх ділянках, де може пройти техніка, встановлено понад пів мільйона мін.
Та й навіть 100-тисячне угруповання — це не голка в стозі сіна. Тому як тільки почнеться накопичення матеріального ресурсу, а потім і особового складу, ми одразу зрозуміємо, що вони готуються до повторного вторгнення. Поки цього не відбувається, ніхто нізвідки вдиратися не буде.
До речі, гарний приклад: на Покровськ зараз перекинули 90-ту танкову дивізію 1-ї танкової армії. Перекинули всього лише дивізію, кілька полків — і ми одразу про це дізналися, бо сьогодні такі речі приховати неможливо. Батальйон переміщують — ми вже знаємо, що перекидають батальйон. Ті ж «Ахмати» ми чітко відстежуємо, російський спецназ. А тут створити величезне угруповання, розосередити його по лісах, а потім висувати на наш кордон для вторгнення — ну, це просто самогубство.