В Україні активно обговорюють масштабну реформу Територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), яка має докорінно змінити підходи до мобілізації. Нещодавно журналістка Забєліна заявила, що оновлену концепцію планують представити вже в середині червня, що спровокувало жваві дискусії у політикумі та суспільстві. Головний акцент майбутніх змін полягає у переході від примусових методів, так званої «бусифікації», до фінансової та соціальної мотивації військовослужбовців. Серед ключових питань майбутньої реформи залишаються підвищення заробітної плати захисникам, чіткі механізми ротації та можливість залучення іноземних громадян до служби в Силах оборони.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати цю інформацію народного депутата України IX скликання від партії «Слуга народу» Георгія Мазурашу та, зокрема, поцікавилося, чи справді реформу ТЦК планують представити вже в середині червня:
— Можливо, комусь хтось і сказав про середину червня, я цього точно не знаю. Але загалом я чув саме про червень, без конкретних дат. Тож наразі чекаємо.
— Що саме вам відомо про цю реформу, скільки наразі є законопроєктів і чи існує спільна позиція всіх парламентських фракцій та депутатів щодо майбутніх змін?
— Навряд чи зараз може бути спільна позиція абсолютно всіх фракцій та депутатів. Але, як я зрозумів, і Федоров, і очевидна більшість колег підтримують переведення акценту з примусу на мотивацію. Власне, це і є наша головна надія в контексті потенційних реформ. Бо, будуючи систему на рабовласницьких принципах, ми рухаємось найгіршим вектором із усіх можливих.
— Раніше публікувалася інформація, що серед запланованих змін має бути підвищення грошового забезпечення військових. Чи можемо ми сьогодні фінансово собі це дозволити?
— Якщо орієнтуватися суто на наші внутрішні фінансові можливості, то ми взагалі не можемо собі дозволити воювати. Але який у нас вибір? Чи можемо ми дозволити собі платити більше нашим Захисникам? Так, можемо — якщо припинимо викидати гроші на вітер на тих, кого силою заганяють і утримують в армії. Бо це і про прямі зайві витрати, і про купу супутніх додаткових проблем. Крім того, невмотивовані бійці частіше стають легшими «мішенями», гинуть або отримують критичні поранення без жодної користі для Сил оборони.
То що краще — платити більше мотивованим і реально спроможним воїнам, які успішно виконують завдання і є більш «живучими», чи розпорошувати кошти на «ухилянтів», а потім виплачувати по 15 млн грн за подвійно безглузді втрати? При цьому ми ще й зменшуємо фінансову спроможність бюджету та громадян, адже люди, які неспроможні служити чи воювати, за мудрих підходів можуть і мають працювати на економіку. Думаю, відповідь тут очевидна.
— Чи планується в рамках цих змін остаточне вирішення питань ротацій та демобілізації військовослужбовців?
— Якщо Федорову і Ко вдасться реалізувати задумане, то поступово почне вирішуватися і питання ротації, і «умовної демобілізації» — тобто надання відстрочки на певний період після того, як люди відслужили і побували на «нулі» протягом певного часу.
Хоча готовності повністю відмовитися від совково-рабовласницьких підходів я поки що, на жаль, не відчуваю. При тому, що лише такий крок і може дати максимально можливий сукупний позитивний ефект.
— Ми завозимо індійців та бангладешців працювати у нас обслуговуючим персоналом, а своїх громадян, які не мають бажання йти воювати, примусово заганяємо на фронт. Чи не краще зробити своєрідний «чейндж» і дозволити тим самим іноземцям воювати на передовій за їхнім власним бажанням?
— Саме про це, в тому числі, йшлося і на зустрічі з Міністерством оборони. Якщо платити на найбільш дефіцитних посадах (піхота, штурмовики тощо) в середньому 300 тисяч гривень на місяць, то це вже буде доволі конкурентна зарплата. Вона дозволить і українцям, які реально спроможні, долучатися до Сил оборони, і допоможе активніше залучати тих же іноземців — принаймні тих, від яких дійсно може бути користь на фронті.
А ось ці тези про те, що «українців треба загнати на фронт, а в тилу будуть працювати іноземці» — це про виконання програми знищення України та українського народу.
— Нещодавно спалахнув публічний конфлікт між Федоровим, який обіцявав побороти ганебну «бусифікацію», та Гетьманцевим. Народний депутат звинуватив очільника Міноборони у відсутності будь-якої конкретики після презентації проєкту реформ. Чи на часі зараз подібні політичні конфлікти?
— Внутрішні конфлікти нам зараз точно не потрібні. Але водночас побороти ганебну «бусифікацію» критично важливо і супертерміново, адже це питання виживання всієї України. Не конфліктувати треба, а дружньо, у складі понад 226 народних депутатів, чітко сказати військовим «рабовласникам», що займатися полюванням на українців категорично не можна. І Федоров, як міністр оборони, просто зобовʼязаний застосувати всі свої повноваження та компетенцію, аби це ганебне явище припинилося вже зараз.
— Чи впорається, на вашу думку, Федоров зі своїми обовʼязками на цій посаді? Що взагалі змінилося з моменту його приходу в Міністерство оборони?
— Хочеться вірити, що якраз Федоров — це людина не про слова на вітер, а про реальну ефективність, яку він уже демонстрував як лідер процесів цифровізації країни.
Кілька відомих мені кейсів підтверджують, що він впорається із завданнями і в Міноборони. Наразі не вистачає хіба що чітких публічних меседжів про намір остаточно покінчити з рабовласницькими підходами у справі захисту України. Сподіваюсь, це тимчасово, суто щоб уникати «фальш-старту». Дуже на це сподіваюсь.