Останнім часом відносини між Україною та Польщею знову загострилися через історичні суперечки та внутрішньополітичну боротьбу в польських владних колах. Польські медіа активно поширюють тези про те, що Києву нібито доведеться обирати між увічненням пам'яті УПА та подальшою інтеграцією до Європейського Союзу. На цьому тлі польський президент Кароль Навроцький ініціював процес позбавлення Володимира Зеленського державного ордена, який свого часу вручив Анджей Дуда. У відповідь на цю відверту провокацію українська сторона ухвалила рішення повернути польські нагороди задля захисту гідності своєї держави.
Інтернет-видання From-UA.org попросило прокоментувати дану інформацію українського політолога, голову правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, і наше перше питання стосувалося польсько-українського конфлікту, так звану «Об'єднану унію», та заяв місцевих газет про те, що Київ має визначитися — або УПА, або ЄС:
— «Об'єднана унія» — тут треба розуміти, що це агресивна антиукраїнська позиція, і ті, хто її транслює, намагатимуться визначати перспективу України в ЄС. Більший ризик полягає в тому, що схожої позиції дотримується президент Кароль Навроцький. Але треба розуміти, що польську зовнішню політику визначає не президент, як у нас, а уряд і прем'єр-міністр. І поки в Польщі діє нинішній уряд, я думаю, що це не завадить європейській інтеграції України.
А от якщо на наступних парламентських виборах переможе партія «Право і справедливість» і, не дай боже, там стане ще більше антиукраїнських сил — а такий ризик є, — то тоді дійсно виникне проблема з отриманням згоди Польщі на членство України в ЄС. Так що подібний ризик існує.
Але тут же проблема насправді не в УПА. А що, теми УПА не було раніше? Вона була завжди. Проблема в іншому: зараз це використовується лише як привід для посилення тих польських політиків, які дотримуються антиукраїнських позицій і які використовують тему України та тему УПА для зміцнення своїх політичних позицій. Вони розпалюють конфлікт між Україною і Польщею, керуючись суто внутрішньополітичними мотивами. Вони роблять акцент на тому, щоб саме ця тема домінувала, тому що це поляризує польське суспільство. І вони використовують цю тему суто маніпулятивно і, на жаль, далеко не з добрими цілями, а для того, щоб створити проблеми для своїх політичних противників.
Якщо раніше, у 2022–2023 роках, підтримка України була дуже актуальною і дуже важливою для Польщі, то зараз ситуація змінилася на протилежну. Ті, хто підтримує Україну — прем'єр-міністр Дональд Туск, інші політичні лідери і політичні сили Польщі, зокрема партія «Громадянська платформа» та нинішня коаліція, — опинилися під шквалом критики. Їх звинувачують у тому, що вони нібито діють проти поляків і що, підтримуючи Україну, вони принижують пам'ять жертв Волинської різанини, як вони там говорять.
Тут чітко простежується внутрішньополітична мотивація. Це поки що не безпосередньо про вибори, бо вони відбудуться лише наступного року, але це безпосередньо про нинішню ситуацію. Це і боротьба Навроцького з урядом Туска, і намагання посилити свої особисті позиції. От те, чого саме хоче Навроцький: він прагне стати одноосібним лідером, стати наступником Ярослава Качинського в партії «Право і справедливість» та перетворитися на найбільш популярного політика в Польщі тощо. І задля цього він грається на ксенофобських та антиукраїнських настроях, які, на жаль, зараз дуже поширені в Польщі.
— Як ви прокоментуєте історію з поверненням польських орденів? Чи потрібно було українській стороні йти на такий крок і повертати їх?
— Безумовно, це абсолютно правильне рішення. Воно пов'язане з тим, що в даному випадку йдеться про захист гідності і Президента України, і всієї української держави. Формально всі наші президенти раніше отримували такі ордени за різних обставин, але, як правило, це завжди була двостороння подія: ми надавали українські нагороди полякам, а вони — нам. І нагороджували таким чином не просто конкретного Президента України, а, як багато хто слушно звертає увагу, відзначали й український народ та героїзм українського народу.
До того ж, це не було рішенням Навроцького, це було рішення ще попереднього президента Анджея Дуди. Так що на це треба було обов'язково відреагувати. Ніколи раніше подібного прецеденту в наших відносинах не було. Зараз у Польщі згадують, що і Муссоліні такий орден мав, і Шредер тощо. Мовляв, президент Навроцький вважає, що Зеленський принизив чи образив польський народ. Але для порівняння: кавалером цього ордена був президент Віктор Ющенко. Ющенко свого часу нагороджував званням Героя України Степана Бандеру і Романа Шухевича — і що з того? Його хіба позбавляли ордена? Ні.
Тому з боку Навроцького це була відверта провокація, свідоме провокування конфлікту, і Україна мала відповісти, тому що йдеться про її державну гідність. Коли вашого президента принижують, ви маєте відповідати, ви маєте чітко продемонструвати, що ви з этим не згодні. Тому повернення цього ордену стало гідною відповіддю. І дуже добре, що це рішення підтримали й інші українські президенти, навіть Петро Порошенко. Оце була абсолютно правильна відповідь.
Для порівняння: коли Дональд Трамп образив прем'єр-міністерку Італії Джорджу Мелоні своїми постами, Трампа одразу почали критикувати та відповідати йому інші члени італійського уряду і представники італійської влади. Чому? Тому що, знову ж таки, йшлося про образу прем'єр-міністра та італійської держави, всієї Італії. Так що це дуже схожа історія. Відповідь України була абсолютно правильною, тому що йшлося про захист гідності не тільки Президента України, але й усієї Української держави.
Крім того, треба ж чітко розуміти, що це рішення Навроцького було спрямоване не лише проти Зеленського, але й проти Туска. Справа в тому, що це рішення мав підписати Дональд Туск, адже існує процедура контрасигнації. І розрахунок Навроцького робився на те, що Туск відмовиться підписувати, бо це автоматично призвело б до серйозного погіршення відносин України вже з усією польською владою. А те, що Зеленський сам відмовився від нагороди, повністю зламало всю цю комбінацію. А інакше Навроцький почав би активно критикувати Туска за те, що той нібито перебуває на боці України, виступає проти поляків і таке інше.
Зараз, до речі, керівники канцелярії польського президента використовують таку ж саму риторику по відношенню до форуму, який має відбутися в Гданську. Це теж яскраво свідчить про справжні мотиви. Хоча Навроцький і стверджує, що не мав жодних внутрішньополітичних мотивів — ну як не мав, якщо люди з твоєї ж власної канцелярії це фактично підтверджують? Вони повсякчас згадують про Туска.
До того ж, рішення Навроцького з'явилося відразу після зустрічі Зеленського з Туском у Брюсселі. Ця зустріч відбулася у четвер минулого тижня, і там лідери домовилися про належне проведення форуму в Гданську. Сам форум заздалегідь був запланований, але йшлося про те, щоб усе пройшло на високому рівні. Плюс були досягнуті домовленості про те, як поступово нейтралізувати оці проблеми, які виникли через нинішні суперечки. І відразу після цього з'являється рішення Навроцького. Він же цілком міг і не ухвалювати таке рішення, тому що заявив про подібну можливість ще декілька тижнів тому. Потім було засідання капітулу цього ордену — і рішення тоді не ухвалили. Тягнув Навроцький, не ухвалював його. Його взагалі можна було й не ухвалювати. Ну, заявили б, що незадоволені якимись рішеннями президента Зеленського — ну й усе, далі можна було не посилювати цей конфлікт. А Навроцький зробив це навмисно й спеціально. І це був продуманий удар і по Зеленському, і по Туску. А те, що Зеленський першим відмовився, повністю зламало всю політичну комбінацію Навроцького.