У неділю, 26 липня, у Вроцлаві троє чоловіків жорстоко побили молоду українську пару — 20-річну дівчину та 21-річного хлопця, які, за словами матері постраждалої, зазнали нападу через свій український акцент, почутий у магазині. Обох госпіталізували, а причиною нападу, як стверджується, став саме акцент. Поліція Вроцлава підтвердила інцидент і затримала двох підозрюваних, одного з них — під час спроби покинути місто. Мер Вроцлава Яцек Сутрик заявив про "шокуючі події" та підкреслив, що напад на людину через її походження є нападом на всю громаду. Українські дипломати — генконсульство у Вроцлаві та МЗС України — вже відреагували на інцидент і вимагають оперативного розслідування від польської сторони.
Прокоментувати цю тривожну тенденцію, оцінити глибину кризи у відносинах двох країн та відповісти на питання, чи варто чекати на нову хвилю насильства і як цьому запобігти, інтернет-видання From-UA.org попросило політтехнолога, кандидата історичних наук Олега Постернака:
— Насправді ця проблема існує давно, і випадки непорозуміння між іноземцями в Республіці Польща були й раніше — ще до того, як це напруження виплеснулось у політичну сферу після історії з «Білим орлом» і Волинською трагедією. Вона має системний вимір. Перше — агресивна політична кампанія правих призвела до напруження всередині польського суспільства, і деякі поляки, зрозуміло, схильні до перенесення великої кількості власних проблем на якогось спільного ворога.
У даному випадку, коли політики вказують на такого суспільного ворога, як українці, то цілком зрозуміло: з їхньої точки зору, найлегше та найпростіше — це зачепити українців, що власне і відбувається. До цього вони йшли системно: через блокаду кордону, через політичні історії на кшталт Волинської трагедії та педалювання цієї теми в політичних цілях. Тобто можна сказати, що це існує об'єктивно.
З іншого боку, припинити це зараз вже буде важко, бо це вимагає не просто взаємовідносин між двома президентами чи між двома органами влади. Це вимагає розмови між двома громадянськими суспільствами, до чого ні поляки, ні українці зараз не готові. Українці перебувають у стані війни і зосереджені лише на захисті своєї ідентичності. Поляки знаходяться в стані компенсації певних етнічних стереотипів, зокрема щодо українців, яких вони вважають невдячними за надану військову допомогу чи ще щось.
Тут проблеми полягають не лише в політиці, а більше в соціальній та колективній психології двох народів. Вони травмовані історією, буденністю та тими проблемами, які найлегше за все виплеснути на когось замість того, щоб конструктивно їх вирішувати.
— Але ж у нас є спільний ворог — це Росія. Більш того, українці відкрили стільки бізнесів у Польщі, що це посприяло розквіту її економіки: ресторани, клініки, сервісна сфера. Невже це не є еквівалентом допомоги, яку надають нам поляки, і ми таким чином її компенсуємо?
— Давайте не перебільшувати наш внесок у польську економіку, бо мені здається, що це просто красива обгортка. Так само, як і в Україні представлений іноземний бізнес тощо. Громадяни України в Республіці Польща є іноземцями. Крапка. Вони не у своїй країні, і вони повинні це розуміти.
Для польського суспільства велика кількість українців у їхньому середовищі стала критичною. Це чітко зрозуміли польські праві — дві партії: «Конфедерація» Славомира Менцена і «Конфедерація корони польської» Гжегожа Брауна, а також «Право і справедливість». Вони це зрозуміли й сказали: «Окей, це тема, навколо якої ми можемо наварити політичний капітал». І вони це роблять.
Тому кількість цих випадків — приниження, побутових сутичок, адміністративних та кримінальних порушень у бік українців з боку громадян Польщі — буде зростати в геометричній прогресії. Тому що це не лише наслідки політичної пропаганди всередині Польщі, це ще й наслідок певної особливості історії, ментальності поляків, сприйняття чужинців тощо.
Тут багато питань у культурній та соціологічній сферах, а не лише в тому, що Навроцький вирішив забрати у Зеленського орден — і почали бити українців, як пишуть деякі видання. Воно так не працює, це складні речі. Але українці повинні розуміти: вони там у гостях, Польща — не їхня рідна країна, це не їхня батьківщина. Так само, як Німеччина, Чехія чи Іспанія. І в цих країнах по відношенню до українців ставлення змінюватиметься у бік більш критичного погляду.