Атака російських БПЛА на територію Польщі стала викликом не тільки для Варшави, але і для всього Північноатлантичного альянсу. Український журналіст і публіцист Віталій Портников вважає, що у Кремля відразу кілька цілей, які виходять далеко за рамки локального інциденту.
По-перше, Росія перевіряє «червоні лінії» НАТО. Путін розуміє, що слабкість Заходу полягає не в нестачі зброї, а в нестачі політичної волі. Москва прагне продемонструвати, що Альянс як колективний механізм може виявитися вразливим. В першу чергу це випробування адресоване президенту США Дональду Трампу, який не раз ставив під сумнів союзницькі зобов'язання Вашингтона. Для Кремля серйозним успіхом стало б показати, що американський лідер не готовий ризикувати заради Варшави чи Вільнюса.
По-друге, удари РФ спрямовані на залякування Центральної Європи. Постійна загроза війни і терор створюють грунт для посилення радикальних рухів, які нерідко відкрито або приховано підтримують Кремль. Якщо такі сили зміцнять свої позиції, Європа почне нагадувати модель Будапешта, де співпраця з Росією сприймається як норма, а солідарність з жертвами агресії — як надмірність.
Третя мета Москви — спровокувати дискусії всередині Європи. Чим голосніше лунають заклики до нарощування національних армій і розвитку оборонної промисловості, тим тихіше стають голоси на підтримку України. Росія прагне переключити увагу Брюсселя з реальної війни на гіпотетичну загрозу, змушуючи витрачати ресурси саме там, де цього чекає Кремль.
Четверте завдання Кремля — посилення антиукраїнських настроїв. Потоки біженців, викликані війною, Москва цинічно використовує як інструмент тиску. Кожен новий удар по Польщі стає нагадуванням: війна поруч, а українців легко виставити «тягарем» для Європи.
І, нарешті, такі атаки — це підготовка до масштабних дій. Кремль уважно відстежує реакцію НАТО і США. Якщо відповідь виявиться слабкою, Путін сприйме це як сигнал для нових, ще більш зухвалих кроків.
За словами Портнікова, ця стратегія нагадує дії нацистської Німеччини в 1930-х роках, коли крок за кроком світ перевіряли на готовність до реакції — від Рейнської області до Праги. Сьогодні Путін діє тими ж методами. І від того, чи вистачить у НАТО рішучості дати жорстку відповідь, залежить не тільки доля України, але і стійкість всієї системи колективної безпеки Заходу.