Спроба швидко закінчити війну іноді буває небезпечнішою за саму війну. Саме до такого сценарію, на думку The Telegraph, зараз ризикує підвести Україну адміністрація Дональда Трампа.
Видання пише, що президент США відправляє свого спецпосланця Стіва Віткоффа на новий раунд переговорів в Абу-Дабі з завданням укласти угоду — практично будь-яку. Головний предмет торгу, як стверджується, — близько 6000 квадратних кілометрів Донецької області, які досі контролює Україна.
Іронія полягає в тому, що за чотири роки повномасштабної війни Росія так і не змогла захопити цю територію військовим шляхом. Українські військові утримували її ціною важких боїв і втрат. Тепер же Кремль намагається отримати за столом переговорів те, що не зміг взяти силою.
По суті, Путін вимагає «подарувати» йому те, що його армія не завоювала.
Журналісти підкреслюють: Україна вже й так вимушено виходить з того, що на першому етапі мирного врегулювання частина окупованих територій залишиться під контролем Росії. Але Путіну мало і цього — він хоче більшого.
І мова йде не тільки про карту. На цих землях живуть близько 200 тисяч людей. Їх фактично пропонують передати під владу армії, за якою тягнеться шлейф страт, тортур і викрадень.
Є й суто військовий аспект. Саме тут розташовані одні з найпотужніших оборонних вузлів України — Краматорськ і Слов'янськ. Це міста-фортеці, які прикривають решту країни та напрямок на Київ.
Якщо ці рубежі просто віддати, Росія отримає зручний плацдарм для нового наступу. Тобто «мир» може стати лише паузою перед наступною війною.
На думку The Telegraph, будь-який справжній посередник побачив би цю пастку. Але Трамп і Віткофф, схоже, зосереджені не на безпеці України, а на гарному результаті — щоб можна було заявити про «угоду».
Замість того щоб тиснути на Кремль, Вашингтон поводиться як «безсторонній» арбітр між агресором і жертвою. У підсумку основний тиск чиниться не на Путіна, а на Зеленського — щоб той погодився на компроміс.
Хоча у США є інструменти, які могли б реально змінити позицію Москви: жорсткі санкції проти нафтового експорту РФ, нові поставки далекобійної зброї, економічне задушення. Але ці важелі не використовуються.
Натомість Україні пропонують гарантії безпеки та європейський контроль за можливим перемир'ям. Самі по собі такі заходи корисні. Проблема в тому, що їх фактично прив'язують до умови — погодитися на втрату території.
Автори попереджають про два ризики. Перший — Путін просто не піде на жодні поступки, і війна затягнеться. Другий — ще небезпечніший: Київ змусять віддати Донбас, Росія переозброїться, а потім почне нову атаку з вигідніших позицій.
"Коротше кажучи, невміла дипломатія Трампа може або увічнити сьогоднішню війну, або привести до помилкового миру, який посіє насіння наступної".
Фактично висновок простий і жорсткий: мир за будь-яку ціну — це не мир. Якщо агресора заохочують поступками, він сприймає це не як кінець війни, а як запрошення продовжити.