Іранський режим, який десятиліттями тримався на страху і тотальному контролі, зіткнувся з тим, що старі методи придушення більше не дають результату. Як повідомляє The Wall Street Journal, в країні розгорається нове полум'я опору, яке стало набагато глибшим і небезпечнішим за всі попередні спалахи.
Якщо раніше протести були реакцією на конкретні події, то сьогодні вони перетворилися на системну боротьбу за саме виживання нації. Люди продовжують виходити на вулиці, використовуючи будь-який привід — навіть похорони загиблих активістів перетворюються на потужні антиурядові мітинги. Там, попри присутність озброєних силовиків, на повний голос лунають гасла проти Верховного лідера Алі Хаменеї.
Особливістю цієї хвилі стала участь професійних спільнот і молоді. Лікарі, які раніше намагалися залишатися поза політикою, тепер відкрито засуджують репресії проти своїх колег, які допомагали пораненим під час сутичок. Школярі масово бойкотують обов'язкові патріотичні заходи і відмовляються співати гімни режиму.
У соціальних мережах, незважаючи на блокування і ризик арештів, щодня з'являються відео з криками «Смерть диктатору». Опір став повсякденною реальністю, і влада в Тегерані, схоже, не знає, що робити з народом, який перестав боятися смерті.
Залякування і масові затримання тривають, але вони лише підливають масла у вогонь. Тиск на сім'ї активістів і публічні страти більше не викликають паралізуючого жаху — вони породжують лють. Самі іранці визнають, що точка неповернення пройдена.
«Ми переповнені страхом, але ще більше – ненавистю і відчаєм», – розповіла в листуванні з журналістами мешканка міста Керманшах. За її словами, люди готові ризикувати всім, тому що життя в нинішніх умовах стало нестерпним, і вони не хочуть такої ж долі для своїх дітей.
Ситуація ускладнюється економічною кризою та міжнародною ізоляцією, що робить режим ще більш вразливим зсередини. Активісти вже не просять реформ — вони прямо говорять про необхідність повної зміни влади та демонтажу ісламської республіки.
Поки Хаменеї намагається демонструвати силу на зовнішній арені, його власний тил перетворюється на зону бойових дій, де кожен меморіал і кожна площа стають плацдармом для майбутнього повстання. Іран вступає в період турбулентності, фінал якої може виявитися найнепередбачуванішим за останні сорок років.