Росія десятиліттями намагається довести, що України нібито «немає». А з початком повномасштабної війни перейшла від пропаганди до прямого грабежу — почала вивозити з окупованих міст нашу історію буквально ящиками.
На тимчасово окупованих територіях окупанти проводять «археологічні розкопки», прибирають музеї, забирають картини, артефакти та культурні цінності. Все це потім або осідає в російських фондах, або використовується для показових виставок — як «доказ», що це «їхня спадщина».
11 лютого Головне управління розвідки Міноборони України в Телеграм-каналі опублікувало нові дані. У розділі «Викрадена спадщина» порталу War&Sanctions розвідники назвали 14 осіб, які брали участь у незаконному привласненні та вивезенні цінностей з Національного історико-археологічного заповідника «Кам'яна Могила», Новокаховської міської галереї імені А. С. Гавздинського та музеїв Херсона.
Серед ключових фігур — колабораціоніст Артем Лагойський, так званий «міністр культури Херсонської області». За даними ГУР, саме він був одним з організаторів і безпосередніх виконавців пограбування херсонських музеїв під час окупації.
У 2022 році Лагойський разом з офіцером Чорноморського флоту РФ Дмитром Ліповим, який тоді виконував функції «коменданта» Херсона, організував викрадення з Катерининського собору праху Григорія Потьомкіна. Навіть такі символічні об'єкти окупанти використовували у своїх політичних іграх.
Крім того, Лагойський став співорганізатором пропагандистської виставки «Завжди Нова Каховка» в московському офісі «Транснефти». Там показували картини українського художника А. С. Гавздинського, які були незаконно вивезені з новокаховської галереї.
У списку також фігурує Володимир Боделан — син колишнього одеського функціонера Руслана Боделана. Зараз він обіймає посаду так званого «постійного представника Херсонської області при уряді РФ» і допомагає легалізувати вкрадене під російськими вивісками.
Фактично йдеться про системне культурне мародерство, прикрите посадами і фальшивими титулами. Росія намагається стерти сліди української ідентичності, але кожен такий епізод фіксується. Імена — опубліковані. Докази — збираються.
Українську історію не вивезти вантажівкою. І не переписати указом.