Питання захисту українського неба залишається найболючішою темою, особливо коли експерти починають називати реальні цифри потреб.
В ефірі "Radio NV" авіаексперт Валерій Романенко озвучив досить протверезний прогноз: тих потужностей, що ми маємо сьогодні, катастрофічно замало для повноцінного прикриття країни.
За його словами, комплексів Patriot в Україні все ще недостатньо, але він назвав завдання отримати достатню кількість нереальним у найближчій перспективі. На даний момент Україна оперує приблизно 12 такими комплексами, в той час як для створення по-справжньому серйозного купола нам необхідно більше 30 одиниць. Це той самий технологічний мінімум, який дозволив би закрити основні обласні центри і критично важливі об'єкти інфраструктури від балістики.
Цікаво, що в сухих цифрах наша ППО виглядає потужнішою за багато європейських армій. Романенко зазначив, що за кількістю зенітних комплексів, здатних збивати літаки, вертольоти та крилаті ракети, Україна обходить середньостатистичні країни Європи. Однак диявол криється в системному підході, якого нам поки що бракує.
"Але у нас є одна проблема. Всі європейські країни мають єдину систему ППО. Це означає, що у відбитті нальоту на якусь одну країну беруть участь всі, в тому числі літаючі радари. У нас їх немає як таких", — пояснив експерт. У НАТО захист будується на колективному виявленні, де дані з літаків-радарів передаються в реальному часі всім учасникам щита.
В Україні ж ситуація інша: ми все ще критично залежимо від наземних радіолокаційних станцій. Це створює небезпечні «мертві зони», якими активно користується ворог.
"У нас спостереження за повітряним простором здійснюється з наземних радіолокаційних станцій. Відповідно, крилаті ракети і ударні дрони можуть сховатися в руслах річок, за якимись пагорбами і підлітати до цілей непоміченими. У європейських країнах НАТО це практично неможливо. Вони набагато краще бачать все, що знаходиться в повітрі, все, що становить загрозу", — додав Романенко.
Це пояснює, чому іноді ракети «спливають» на радарах вже за кілька хвилин від цілі — вони просто використовують складки місцевості, щоб залишатися невидимими для променів наземних станцій.
Таким чином, битва за небо — це не тільки пошук нових пускових установок Patriot по всьому світу, але й боротьба за «очі» в повітрі. Без інтеграції в загальну систему виявлення НАТО або отримання власних літаків типу AWACS, Україна буде змушена розставляти свої нечисленні Patriot як точкові заслони, залишаючи величезні простори між ними вразливими для низьколітаючих цілей.
Поки партнери обговорюють передачу нових батарей, наші військові продовжують творити диво, вичавлюючи максимум з наявних 12 комплексів, але дефіцит у 18 одиниць залишається тією самою ціною, яку ми платимо за кожен масований обстріл.