Поки проросійські смітники поширюють чутки про казкові заробітки на патріотизмі, найкращий український скелетоніст Владислав Гераскевич показав порожні кишені державного спорту. Реальність виявилася набагато суворішою за глянцеві картинки: топові атлети країни отримують сущі копійки, яких ледь вистачає на життя.
Владислав Гераскевич вирішив розставити всі крапки над «і» в питанні своїх доходів, особливо після того, як пропагандистські ЗМІ звинуватили його в гонитві за наживою на темі «шолома пам'яті». В інтерв'ю проекту «Бомбардир» спортсмен прямо заявив, що скелетон — це далеко не футбол, і мільйонів тут ніхто не бачив. Основне фінансове навантаження лягає на плечі самих атлетів, які змушені буквально вигризати кошти на існування і тренування, поки диванні критики вважають їх міфічними гонорари.
Система оплати праці в українському спорті виглядає, м'яко кажучи, гнітюче. Гераскевич пояснив, що держава платить лише ставку спортсмена-інструктора, до якої можуть додатися копійки від спортивних клубів на кшталт ЦСКА або «Динамо».
«Міністерство спорту платить зарплату як спортсмену-інструктору. Можна ще бути частиною спортивних клубів, спільнот, наприклад ЦСКА або Динамо, це державні гроші. Це мінімальні кошти, ніяких мільйонів. Якщо це спортсмен дуже високого класу, в міністерстві це буде десь 20 тисяч гривень», — розповів Гераскевич. Для людини, яка представляє країну на світовому рівні, така сума виглядає скоріше як знущання, ніж як підтримка.
Щоб не протягнути ноги, професійним атлетам доводиться перетворюватися на блогерів і рекламних агентів. Основний дохід, якщо пощастить, приносять спонсори і контракти, які спортсмен знаходить сам, використовуючи свою медійність. Тільки в цьому випадку суми можуть обчислюватися тисячами доларів, але це результат особистого бренду і активності в соціальних мережах, а не заслуга спортивних чиновників. Гераскевич підкреслив, що без монетизації контенту і роботи з рекламодавцями вижити в професійному скелетоні сьогодні практично неможливо.
Таким чином, всі звинувачення в «збагаченні» на гучних темах розсипаються про суху статистику виписок з Мінспорту. Поки українські герої спорту захищають честь прапора на міжнародних трасах, їх реальний тил тримається на особистій ініціативі та підтримці приватних спонсорів. Держава ж забезпечує лише «мінімум», який ніяк не корелює з титанічними зусиллями та ризиком, що супроводжують кожен заїзд по крижаному жолобу.