Український журналіст Денис Казанський виклав фрагмент відео, який цілком може претендувати на звання «ідеологічного самогубства» в прямому ефірі. Героєм резонансного ролика став Сергій Мардан — постійний гість шоу Володимира Соловйова і один з найзатятіших прихильників війни.
Під час обговорення історії Радянського Союзу Мардан раптово відійшов від генеральної лінії партії і видав базу, яку в Росії роками таврували як «ворожі вигадки Заходу і Києва». Він прямо заявив, що жахливий голод 1930-х років не був випадковим стихійним лихом — це був «рукотворний» процес, організований комуністичною владою. Більш того, пропагандист не побоявся використовувати епітет «людожерський характер» стосовно радянської системи того періоду, відкрито визнавши загибель мільйонів людей.
Таке визнання виглядає особливо дико на тлі того, як російська державна машина десятиліттями викреслювала згадки про Голодомор з підручників і переслідувала істориків за правду про злочини режиму. Мардан фактично підтвердив офіційну позицію України, яку в Кремлі звикли називати «фальсифікацією історії».
Реакція не забарилася, але прийшла вона не зверху, а знизу — від армії російських фанатів сталінізму. «Z-патріоти» і прихильники «сильної руки» звинуватили Мардана в зраді і поширенні ворожих наративів. Виявилося, що навіть для внутрішньої аудиторії, звиклої до будь-якої брехні, правда про мільйони вбитих власних співгромадян звучить як грім серед ясного неба.
Денис Казанський у своєму коментарі підкреслив кричуще протиріччя, в якому заплуталася російська пропагандистська машина. З одного боку, їхні топові спікери починають вголос визнавати криваві злочини комуністів і факт штучного мора. З іншого боку, та сама Росія веде війну проти України під приводом боротьби з декомунізацією, встановлює пам'ятники Леніну і відновлює радянські назви вулиць на тимчасово окупованих територіях. Виходить абсурдна картина: вони визнають, що режим був «людожерським», але при цьому тягнуть його символи в XXI століття на вістрях багнетів.
Цей випадок показує, що утримувати греблю брехні стає все важче навіть найдосвідченішим маніпуляторам. Коли історичні факти настільки масштабні і трагічні, вони починають прориватися в публічне поле навіть через роти тих, хто звик славити імперію. Теми, які ще вчора були під абсолютним табу, тепер звучать в ефірах головних телеканалів країни-агресора.
Це симптом глибокої внутрішньої кризи системи, де одна рука намагається героїзувати минуле, а друга — мимоволі тикає в його криваві плями, підтверджуючи все те, про що Україна кричала світові десятиліттями.