Геополітичні мрії Кремля про «багатополярний світ» з тріском розбилися об кубинські береги. Навіть такі відомі Z-пропагандисти, як Захар Прилєпін, більше не можуть приховувати очевидного: Росія на очах втрачає Кубу — свого останнього вірного союзника у Західній півкулі.
Протягом десятиліть Москва вливала в кубинський режим десятки мільярдів доларів, сподіваючись купити лояльність Гавани, але насправді ці гроші просто згоріли у топці бездарної стратегії. Замість реального впливу Кремль годував партнерів глянцевими презентаціями, а коли бюджети на красиві картинки вичерпалися, з'ясувалося, що за душею у «наддержави» нічого немає.
Зараз Гавана, змучена найжорстокішою економічною та енергетичною кризою, розпочала активні переговори з Вашингтоном, фактично виставивши рахунки Москві за невиконані обіцянки. Прилєпін у своєму пориві відвертості прямо заявляє: кубинський режим незабаром стане повністю лояльним до Білого дому, а будь-які зв’язки з Китаєм і тим більше з Росією будуть остаточно зведені нанівець.
Це не просто локальний провал, це системний крах усієї концепції «Глобального Півдня», про яку так полюбляють говорити з усіх російських ЗМІ. Виявилося, що «дружба» проти Заходу діє лише доти, доки Москва має чим платити, а без грошей російський вплив зникає швидше, ніж ром у гаванському барі.
Найсмішніше, що всі ці гучні проекти в Африці, Азії та Латинській Америці, якими так пишався Путін, насправді виявилися звичайними разовими акціями та політичним шоу. Про жодну довгострокову стратегію у Кремля не йшлося — лише бажання створити видимість світового лідерства.
Тепер, коли маски скинуто, Росія ризикує залишитися в повній ізоляції, втрачаючи навіть тих небагатьох партнерів по БРІКС, які ще вчора плескали російського диктатора по плечу. Вплив Москви тане на очах, а вчорашні союзники один за одним дистанціюються від токсичного сусіда, віддаючи перевагу реальним інвестиціям і безпеці перед порожніми гаслами про боротьбу з гегемонією.
Підсумок цієї багаторічної авантюри є закономірним: мільярди народних грошей витрачено на підтримку диктаторів по всьому світу, а натомість Росія отримала лише «чорну мітку» від міжнародної спільноти та втрату стратегічних ринків.
Поки влада продовжує складати оптимістичні звіти, реальність стукає у двері Кремля кубинським чоботом, що прямує у бік американської демократії. Глобальний Південь не став для Росії рятівним колом, він став каменем на шиї, який тягне путінську систему на дно історії.