На російському «Першому каналі» у програмі «Поле чудес» стався черговий випадок публічного абсурду. Керівниця вокальної студії «Комільфо» з Волгограда Анастасія Серебрякова разом із дітьми виконала пісню про те, як чудово жити без телефонів та інтернету.
У тексті, який більше нагадує інструкцію з виживання в ізоляції, стверджується, що відсутність блогів — це позитив, а гаджети взагалі «ні до чого». Діти зі сцени радять не перейматися через скасовані онлайн-уроки з репетиторами, адже «у реальності друзів бачити веселіше».
Цей перформанс виглядає особливо цинічно на тлі реальних подій 2025 року. У Росії вже почали масово відключати мобільний інтернет у різних регіонах, включаючи Москву та Санкт-Петербург, прикриваючись питаннями «безпеки» під час війни проти України. Тепер влада через телеекран намагається продати населенню ці незручності як корисну «цифрову дієту», готуючи ґрунт для остаточного закриття країни від зовнішнього світу.
Процес створення «суверенного Рунету» триває вже не перший рік за особистим наказом Путіна. Роскомнадзор отримав необмежені повноваження з управління трафіком, а Мінцифри РФ створило так званий «білий список» сайтів, які будуть доступні після «великого відключення». До нього увійшли лише урядові ресурси, підконтрольні Кремлю соцмережі на кшталт «ВКонтакте», пропагандистські ЗМІ та кілька маркетплейсів. Все інше — світові сервіси, незалежні медіа та освітні платформи — опиниться за бортом.
Пісня на «Полі чудес» — це не просто творчий номер, а чіткий ідеологічний сигнал. Росіян привчають до думки, що освіта та глобальні знання їм не потрібні, а зв'язок зі світом лише заважає «справжній дружбі» під наглядом спецслужб. По суті, Кремль через дитячі голоси пропагує деградацію, намагаючись перетворити технологічну відсталість на національну гордість.
Поки цивілізований світ розвиває штучний інтелект і мережі 6G, Росія під оплески Якубовича повертається до радіоприймачів і газет. Життя без інтернету подається як благо, щоб ніхто не міг побачити правду про війну або порівняти свій рівень життя із закордонним. Це логічне завершення побудови цифрового концтабору, де головною розвагою залишається крутіння барабана та прославлення диктатури.