26 березня 2026 року Міністерство фінансів США зробило Мінську чудовий подарунок, одночасно скасувавши основні економічні обмеження проти режиму.
Під амністію потрапили структури, які роками вважалися фундаментом влади Олександра Лукашенка: саме Міністерство фінансів Білорусі, Банк розвитку та гігант калійної галузі «Білоруськалій». Управління контролю за іноземними активами (OFAC) видало генеральну ліцензію №14, яка фактично легалізує будь-які операції за участю Білоруського банку розвитку та реконструкції «Белінвестбанк» і низки супутніх організацій.
«OFAC також визначило, після консультацій із Державним департаментом США, що обставини більше не виправдовують заборони, накладені на Міністерство фінансів Республіки Білорусь та Банк розвитку Республіки Білорусь», — йдеться в офіційному повідомленні відомства. Які саме «обставини» змусили американських чиновників різко змінити ставлення до фінансових інститутів країни-агресора, у документі не уточнюється.
Для українців, які живуть під постійною загрозою з боку північного сусіда, таке формулювання звучить як знущання, адже білоруська військова машина продовжує діяти в унісон із російською.
Окрім банківського сектору, Вашингтон вирішив відродити експортний потенціал Мінська, викресливши «Білоруськалій» із чорних списків. Це підприємство є ключовим джерелом валютних надходжень для режиму, і його повернення на світові ринки за посередництва США означає приплив мільярдів доларів, які підуть зовсім не на демократичні реформи.
Також OFAC оновив свій «Список громадян спеціального призначення та заблокованих осіб», вилучивши з нього згадки про кілька дрібніших білоруських банків. По суті, США одним розчерком пера відновили фінансову дієздатність Мінська, залишивши своїх європейських партнерів у подиві.
Такий крок американської адміністрації викликає безліч запитань щодо послідовності політики Білого дому. Поки одні чиновники говорять про посилення тиску на союзників РФ, інші відкривають їм двері у світову фінансову систему. Очевидно, що за цим стоять кулуарні домовленості або спроба «перекупити» лояльність Лукашенка, однак ціна такої лояльності — легітимізація режиму, який несе пряму відповідальність за злочини проти України.