Російський наступ в Україні остаточно втратив колишню динаміку і почав гальмувати. Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) підбили невтішні для Кремля підсумки: за останні півроку темпи просування окупаційних військ істотно знизилися. Якщо з жовтня 2024 року по березень 2025 року росіяни захоплювали майже по 15 квадратних кілометрів на день, то за аналогічний період поточного року цей показник впав до 10,66 км².
Ще наочніше провал виглядає в розрізі перших трьох місяців 2026 року: швидкість просування впала удвічі — з 11 до мізерних 5,5 квадратних кілометрів на добу. Міф про «неминучу перемогу» РФ розбивається об суху статистику та запеклий опір Сил оборони.
Головна причина цього уповільнення — успішний перехід України до активних контратак. Поки Москва намагається розподілити ресурси, що тануть, ЗСУ перехоплюють ініціативу на ключових напрямках. З кінця січня до середини березня 2026 року українські захисники звільнили понад 400 квадратних кілометрів на Олександрівському та Гуляйпільському напрямках. Це найзначніші успіхи на самій території України з часів масштабного контрнаступу 2023 року. Удари середньої дальності та грамотне маневрування резервами змушують російське командування метатися між спробами атакувати та необхідністю латати діри у власній обороні на півдні.
Реалії бойових дій на кінець березня свідчать, що російські війська дедалі глибше застрягають у позиційному тупику. Окупанти несуть колосальні втрати в живій силі та техніці, через що на передову кидають дедалі гірше навчену та бідно оснащену піхоту. Тактика інфільтрації, на яку Москва робила ставку минулого року, перестала працювати: загарбники не можуть закріпитися на нових позиціях, що відкриває вікна можливостей для українських ударів. У підсумку російське просування на Куп’янському напрямку та півдні України практично завмерло, а захоплення нових земель перестало бути для агресора «неминучим».
Поточна динаміка на фронті свідчить про те, що стратегічна перевага поступово вислизає з рук Кремля. Українські контратаки мали каскадний ефект на всю лінію зіткнення, руйнуючи плани ворога щодо захоплення нових територій навесні 2026 року. Замість стрімких проривів російська армія демонструє лише інерційний рух, який дедалі частіше обертається втратою раніше захоплених позицій. ЗСУ не просто тримають оборону, а методично зводить нанівець наступальний потенціал ворога, змушуючи його платити непомірну ціну за кожен відвойований метр, який завтра знову може стати українським.