Аналітики з Інституту вивчення війни зафіксували дивні рухи у штабах противника, які більше нагадують паніку, ніж продуману стратегію. Протягом останніх тижнів окупанти різко відмовилися від глухої оборони на Олександрівському напрямку й вирішили, що їм життєво необхідно наступати в районі Гуляйполя.
Увесь цей маневр виглядає як спроба вхопитися за соломинку, оскільки реальних результатів на полі бою росіяни не бачать, попри всі гучні доповіді своєму керівництву.
Зараз ворог зосереджує основні сили в зоні відповідальності своєї 5-ї армії на захід від Гуляйполя, куди безперервним потоком зганяють нові підрозділи та техніку. Однак за цією активністю ховається серйозна проблема: ділянка під Олександрівкою, де наші хлопці зі ЗСУ проводять успішні й болючі для ворога атаки, залишається практично без підкріплень. Російське командування буквально оголює одні ділянки фронту, щоб створити видимість сили на інших, сподіваючись, що українські сили цього не помітять.
Найцікавіше стосується ефективності цих маневрів, яка наближається до нуля. Навіть з урахуванням свіжих сил і техніки російські війська топчуться на місці і просуваються буквально на лічені метри, несучи при цьому незрівнянні втрати. У той же час українські сили продовжують закріплювати локальні успіхи, а спроби контратак з боку РФ на окремих ділянках закінчуються для них безславно.
Москва вже почала розпаковувати свої стратегічні резерви, що саме по собі є ознакою критичної ситуації.
Замість того, щоб зміцнювати ключові позиції в Донецькій області, Кремль змушений перекидати ці резерви до Запорізької області, де нестача живої сили та ресурсів відчувається особливо гостро. Точкові та результативні удари ЗСУ одразу на кількох напрямках створюють ефект розтяжки: противник метушиться між ділянками, розпилює свої танучі ресурси і в підсумку не може реалізувати жодне з поставлених наступальних завдань.
Логіка війни невблаганна: коли намагаєшся закрити дірку в паркані шматком іншого паркану, у підсумку залишаєшся взагалі без огорожі.