У глобальному протистоянні з американцями Іран раптово опинився в ситуації, коли поспіх лише шкодить. Як зазначає Гідеон Рахман, головний оглядач відділу міжнародних відносин Financial Times, затяжний характер конфлікту не послаблює Тегеран, а навпаки – дає йому простір для маневру та поступового зміцнення позицій.
Поки США метушаться через вибори, громадську думку та вічні суперечки з союзниками, іранський режим грає на довгу дистанцію. Їм не потрібні швидкі перемоги, їм достатньо просто не програти й продовжувати виснажувати супротивника.
Життєздатність цієї системи вражає: попри постійний тиск і удари по об’єктах, Іран демонструє феноменальну здатність до адаптації. Його стратегія ґрунтується не на лобовій атаці, а на елементарній витривалості. На відміну від США, яким доводиться враховувати політичні цикли, громадську думку та позиції союзників, Тегеран може дозволити собі більш «довгу» гру, пише аналітик. Це класична асиметрична війна, де замість одного великого вибуху використовуються тисячі дрібних уколів, які не дають Заходу розслабитися, але й не стають приводом для тотального знищення Ірану.
Дивно, але зовнішня агресія лише допомагає режиму тримати народ у шорах. Удари з боку США не призводять до швидкого перелому. Навпаки, вони можуть посилювати внутрішню консолідацію в Ірані та зміцнювати позиції тих сил, які виступають за жорсткий курс. Чим сильніше тиснуть ззовні, тим простіше місцевим яструбам закручувати гайки і пояснювати будь-які проблеми підступами ворогів. У такій ситуації зовнішній тиск не обов'язково послаблює країну, а може сприяти її консолідації, вважає експерт.
До того ж Іран щільно оповив регіон своєю мережею проксі-сил. Він діє не ізольовано, а через мережу союзників і проксі-сил, що дозволяє йому впливати на ситуацію одразу в кількох точках. Американцям доводиться розриватися між десятками дрібних загроз, витрачаючи колосальні бюджети на реагування, поки Іран просто смикає за ниточки з тіні. Це ускладнює завдання для США та їхніх союзників, яким доводиться реагувати на розрізнені загрози, зазначає автор.
Не варто забувати й про економічний шантаж. Будь-яка серйозна заворуха б'є по кишені всього світу, особливо з урахуванням значення Ормузької протоки для поставок нафтопродуктів. Це створює додатковий тиск на західні країни, яким необхідно враховувати наслідки ескалації не тільки у військовій, але й в економічній площині. У підсумку аятолам навіть не потрібно перемагати в класичному розумінні.
Достатньо не програти й продовжувати тримати напругу. Саме в такому форматі час стає його союзником, поступово зміщуючи баланс на його користь, підсумовує автор публікації.