Навіть найвідданіші «ланцюгові пси» Кремля почали усвідомлювати глибину тієї прірви, в яку вони затягли країну. Військовий оглядач Віктор Баранець в ефірі радіо «Комсомольська правда» висловив гірку правду, яка явно не сподобається мешканцям бункера.
Суть його скарг проста: поки верхівка штампує звіти про небувалі успіхи, весь світ, включаючи російських ультрапатріотів, просто глузує з безсилля «визволителів». Захоплення занедбаних ферм і свинарників, яке пропаганда намагається видати за стратегічний тріумф, викликає у людей лише злу іронію та розуміння повної деградації військового керівництва.
Ми вже доходимо до того, що над нами починають сміятися люди, причому патріоти, які переживають за Росію, за її величність армію. Як іноді зловтішно лунає така репліка:
«Ми взяли свинарник і вже кричимо на весь світ про нову “перемогу”». Так, це так. І не треба соромитися таких реплік. Бо за цією ехідною реплікою стоїть правда… Через те, що повільно йдемо, вже 4 з половиною роки воюємо. А народ уже задається питанням: чи не занадто ми затягнули цю «спеціальну військову операцію», — визнав Баранець.
Ці слова фактично підтверджують, що образ «непереможної могутності» розвалився, а на його місці залишилася лише затяжна кривава авантюра, над результатами якої з презирством жартують навіть прихильники війни.
Пропагандист прямо вказує на те, що час працює проти агресора, і навіть усередині Росії зростає приховане невдоволення безглуздістю того, що відбувається. Замість стрімких проривів окупанти демонструють «черепашачі темпи», які перетворюють конфлікт на нескінченний процес самознищення без чіткої мети.
Баранець зазначає, що такими темпами країна-агресор не досягне нічого, крім остаточного ганьби та забуття, оскільки ресурсів на ще чотири роки безглуздого топтання на місці просто немає.
Якщо ми й надалі рухатимемося вперед такими черепашачими темпами, то нам не вистачить навіть ще 4 з половиною роки. Ось у чому суть нинішньої проблеми — підсумував він. Це не просто критика, це визнання військового та політичного тупика. Коли навіть «свої» починають соромитися «перемог» і єхидно коментувати кожен крок армії, це означає, що ідеологічний фундамент війни остаточно згнив.