Дипломатична ідилія між Києвом і Таллінном зазнала тріщини після інтерв’ю Володимира Зеленського в рамках національного телемарафону в неділю, 19 квітня 2026 року. Розмірковуючи про причини інтернет-цензури в Росії, президент України припустив, що Кремль готує ґрунт для нової хвилі мобілізації.
На його думку, ці ресурси можуть бути спрямовані або на повторний штурм України, або на агресію проти країн Балтії. Особливий резонанс викликало сумнів Зеленського в тому, що НАТО зважиться на повноцінну відповідь у разі атаки на регіон, заявивши, що «можливо, не всі країни захочуть підтримати» балтійських союзників, пише ERR.
В Естонії такі прогнози визнали не просто помилковими, а й шкідливими. Голова комісії з питань закордонних справ Рійгікогу Марко Міхкельсон заявив, що подібні висловлювання фактично поширюють російські наративи про слабкість Заходу.
На думку Міхкельсона, такі «погрози пальцем» у бік Європи підривають віру в колективну оборону та грають на руку Путіну, який прагне розколоти єдність НАТО. Глава МЗС Естонії додав, що слова Зеленського прямо суперечать даним естонської розвідки, яка не бачить ознак негайної підготовки нападу.
Ще жорсткіше висловився лідер опозиційної партії EKRE Мартін Хельме. Він звинуватив українське керівництво у спробі налагодити діалог із союзниками виключно на основі стресу та залякування. «Безкінечне доведення людей до стресу та залякування в підсумку більше не сприяють тому, щоб усі почали діяти більш зосереджено — це перетворилося на риторичні нападки», — констатував Хельме. В Естонії вважають, що українська стратегія «залякування Балтією» заради отримання нових пакетів допомоги вичерпала себе і тепер викликає лише роздратування.
Цей епізод викрив зростаючу втому балтійських еліт від алармістської риторики Києва. У Таллінні наголошують, що активно інвестують в оборону (до 5 % ВВП) і мають власні плани захисту, не збираючись пасивно чекати на допомогу. Незважаючи на незмінну підтримку України, естонські політики дали зрозуміти: ставити під сумнів статтю 5 договору НАТО та стабільність регіону заради політичних бонусів — це межа, яку Києву не варто перетинати.