Повсякденне життя «визволителів» на передовій дедалі більше нагадує низькопробний бойовик, де головні герої гинуть не від ворожих куль, а від власної дикості. Історія окупанта Данила Васильєва на прізвисько Хасл — ідеальна ілюстрація розкладу російської армії.
Усе почалося з того, що Хасл спробував погратися у справедливість: будучи артилеристом, він доніс на командира за корупцію. Командування вирішило це питання в дусі «руського світу» — відправило і скаржника, і корупціонера до 82-го полку штурмовиків на забій.
Опинившись на передовій, Хасл швидко знайшов «однодумців» — п’ятьох таких самих покидьків. Замість штурмів група зайнялася звичними справами: безперервним пияцтвом і пограбуванням порожніх будинків. Однак мародерська ідилія тривала недовго — алкоголь і награбоване майно спровокували внутрішню війну.
Кожна пиятика «бойових товаришів» закінчувалася з’ясуванням стосунків із застосуванням зброї. Під час регулярних перестрілок російські штурмовики методично зменшували власну чисельність.
У підсумку з усієї банди в живих залишилося лише двоє, які вже готувалися прикінчити одне одного. Від остаточного самознищення рашистів врятувала поява українських бійців. Бійці ЗСУ просто взяли в полон тих мародерів, що вижили, поклавши край цьому кривавому цирку.
Ця історія наочно демонструє моральний вигляд «другої армії світу». Коли підрозділи формуються зі штрафників і корупціонерів, фінал завжди передбачуваний: мародерство, горілка та дружній вогонь. Полонення для Хасла стало єдиним шансом вижити серед своїх же одноплемінників, які виявилися небезпечнішими за будь-якого ворога. Поки Кремль малює героїчні картинки, його солдати гниють зсередини, перетворюючи війну на кривавий хаос самознищення.