У квітні 2026 року російська армія несподівано для себе продемонструвала не зростання, а відступ. За даними звіту Інституту вивчення війни (ISW), окупаційні сили за місяць втратили контроль над 116 квадратними кілометрами. Востаннє подібна динаміка фіксувалася ще в серпні 2024 року, коли ЗСУ увійшли до Курської області.
Темпи наступу РФ почали спадати не зараз — спад триває з листопада 2025 року. Українські сили поступово перехоплюють ініціативу: контратакують на землі та системно завдають ударів по тилах. Удари середньої дальності руйнують склади, штаби та ланцюги постачання. У результаті російські підрозділи опиняються в обороні там, де самі планували наступати.
Проблеми в армії РФ накопичуються зсередини. У лютому 2026 року на окупованих територіях почали масово блокувати термінали Starlink, що негативно позначилося на зв’язку. Паралельно обмеження Telegram з боку Кремля зруйнували горизонтальну взаємодію між підрозділами. Координація дій погіршилася, а разом з нею — і ефективність наступу. На цьому тлі українські удари по логістиці стали відчутно болючішими.
Ситуацію погіршила погода. Зима виявилася холоднішою, ніж зазвичай, опадів було більше, а навесні фронт накрило класичним розмоком. Ґрунт розмило, техніка застрягає, маневри ускладнені. Механізовані частини РФ втрачають мобільність і застрягають буквально в багнюці.
Попри це, у Москві продовжують малювати картину «успіхів». Аналітики вказують на тактику так званих «проникнень»: невеликі групи заходять у сірі зони, не закріплюються там, але у звітах це подається як контроль над територією.
Цифри при цьому говорять самі за себе. З листопада 2025 року по квітень 2026 року Росія захопила 1443 квадратних кілометри — проти 2368 за аналогічний період роком раніше. Середня швидкість просування впала майже втричі: до 2,9 квадратних кілометра на добу.
Формально рух є, але на практиці це боротьба за спірні ділянки без реального закріплення. Ілюзія наступу зберігається лише на папері.