Прокурори Офісу Генерального прокурора повідомили про підозру коменданту та трьом учасникам збройного угруповання, яке у 2014 році діяло в місті Антрацит Луганської області. Їх підозрюють у катуванні, сексуальному насильстві та інших порушеннях законів і звичаїв війни щодо цивільної жінки (ч. 1 ст. 438 КК України).
Офіційно
Потерпіла звернулася до Офісу Генерального прокурора із заявою у 2025 році, після чого було розпочато документування злочину та встановлення причетних осіб.
Так, за даними слідства, 20 червня 2014 року озброєні чоловіки затримали чотирьох цивільних, які займалися гуманітарною допомогою. Усіх їх силоміць доставили до будівлі, яку угруповання використовувало як «комендатуру» в Антрациті.
У цьому приміщенні жінку-волонтерку піддавали тривалому насильству. Спочатку двоє нападників погрожували їй убивством, приставляли ніж до горла, залякували і принижували. Один із них вчиняв дії сексуального характеру.
Згодом, під час нічного «допиту», до знущань долучилися ще двоє. Потерпілу били гумовими кийками, у тому числі по голові - від ударів у вухо почалася сильна кровотеча. Після цього її зґвалтували.
Окремо слідство встановило, що один із підозрюваних, який мав керівну роль у цьому угрупованні, заволодів автомобілем потерпілої і використав його у власних цілях.
Це не мало жодного відношення до воєнних дій і кваліфікується як незаконне заволодіння майном.
Ця справа демонструє, що постраждалі від воєнних злочинів можуть звертатися по захист навіть через роки, адже пережитий досвід часто потребує часу для усвідомлення і готовності свідчити.
Водночас це не звільняє винних від відповідальності. Воєнні злочини не мають строку давності, і кожен із них підлягає розслідуванню та правовій оцінці.