Пропагандистське агентство ТАСС не приховує свого захоплення, описуючи подробиці урочистої вечері в Пекіні. Китайські господарі доклали всіх зусиль і підготували для російської делегації меню найвищого рівня. Гостей годували класичною пекінською качкою, яловичиною в бобовому соусі, вишуканим бульйоном з креветками та десертами з морозивом.
Усе це кулінарне розмаїття рясно запивали елітними китайськими винами з провінції Хебей та самого Пекіна.
Набагато цікавішою виявилася культурна програма, яку забезпечував Військовий оркестр Народно-визвольної армії Китаю під керівництвом диригента Юаня Вея. Музиканти поєднали у своєму репертуарі китайські та російські композиції. У залі лунали «Половецькі танці», «Вальс №2» та уривки з балету «Лускунчик».
Але справжній сюрприз чекав на гостей попереду, коли військовий оркестр КНР раптово заграв уривок «Танець маленьких лебедів» із балету Петра Чайковського «Лебедине озеро».
Для будь-якого диктатора на пострадянському просторі ці звуки — страшний сон, адже історично цей твір набув міцно закріпленого політичного значення.
У СРСР цей балет показували по телевізору виключно під час масштабних криз та екстреної зміни влади.
По телевізору показували танцюючих лебедів, коли один за одним помирали генеральні секретарі ЦК КПРС Леонід Брежнєв, Юрій Андропов і Костянтин Черненко. Регулярне мовлення просто вимикали, замінюючи його класичною культурою, поки тривав розподіл влади.
Остаточно «Лебедине озеро» стало символом краху імперії під час серпневого путчу 1991 року. Саме тоді трансляція балету стала головним знаком політичної нестабільності та кінця Радянського Союзу.
Відтоді цей уривок з твору Чайковського вважається культурним символом переломних моментів історії. Чи слухав Путін цю музику із затамованим подихом, про це пропагандисти мовчать.