Черговий акт російського терору перетворив звичне бомбосховище киян на зону смертельної небезпеки та хаосу. Під час масованого нічного обстрілу столиці сотні мешканців Шевченківського району, як завжди, спустилися під землю, щоб перечекати небезпеку на станції метро «Лук’янівська».
Однак саме цей транспортний вузол став однією з головних цілей ворожої ракетної атаки. Люди, що перебували на величезній глибині, не просто почули гуркіт, а фізично відчули всю міць ворожих ударів по центральній частині міста. Підземні платформи почали здригатися від найпотужніших вібрацій, а зі стелі на голови переляканих громадян посипалися вікові шари штукатурки та будівельного пилу.
Журналісти Радіо Свобода поспілкувалися з очевидцями, які провели цю страшну ніч в епіцентрі подій і поділилися пережитим жахом.
Прямим наслідком російського удару по Києву стало руйнування наземної інфраструктури транспортного об’єкта. Потужна вибухова хвиля буквально рознесла наземний вестибюль «Лук'янівської», пошкодивши фасад і внутрішні конструкції, через що адміністрація міста була змушена оперативно закрити станцію для входу та виходу пасажирів. Ті, хто перебував усередині, опинилися відрізаними від звичних виходів на вулицю в самий розпал атаки.
«Цього разу це був дуже неприємний досвід. У районі станції метро „Лук’янівська“ було добре чутно вибухи. У приміщенні було задимлено. У людей почалася паніка», — розповідає очевидиця Катерина.
У замкнутому просторі метро миттєво поширився густий дим, що спровокувало хвилю масової істерії серед громадян, які шукали укриття. Натовп наосліп кинувся рятуватися вглиб темних перегонових тунелів, рятуючись від можливого обвалу конструкцій. Постраждала жінка з гіркотою констатувала, що цивільне населення виявилося абсолютно не готовим до такого сценарію, оскільки в метрополітені повністю були відсутні наочні інструкції або вказівники на випадок прямої атаки на сам об'єкт укриття.
За словами Катерини, чергові працівники станції повністю ухилилися від виконання своїх обов’язків, не надавали переляканим киянам жодної психологічної чи організаційної допомоги та не намагалися пояснити алгоритм подальших дій. У результаті хаосу та бездіяльності персоналу сотні жінок, дітей та людей похилого віку провели кілька болісних годин у стані дикого переляку та максимального психологічного напруження.