Кабінет Міністрів затвердив механізм надання невідкладних репарацій людям, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного з війною. Про це повідомляє From-UA.org з посиланням на заяву прем’єр-міністра України Юлії Свириденко.
Документ передбачає одноразову виплату в розмірі 3000 євро. Отримати її зможуть також діти, які народилися внаслідок цього злочину.
Фінансування програми забезпечуватиметься за рахунок внесків міжнародних партнерів і донорів. При цьому отримання виплати не впливатиме на право людини користуватися субсидіями чи іншими видами державної соціальної допомоги.
Для розгляду заяв буде створено спеціальну комісію при Міністерстві соціальної політики, сім’ї та єдності. В уряді наголошують, що процедура має гарантувати конфіденційність, повагу до гідності постраждалих і мінімізувати ризик повторної травматизації.
За даними Офісу генерального прокурора, від початку повномасштабного вторгнення в Україні зафіксували 398 випадків сексуального насильства, пов’язаного з війною. Із них 248 випадків стосуються жінок, а 150 — чоловіків. Водночас правозахисники зазначають, що реальна кількість таких злочинів може бути більшою, оскільки не всі постраждалі повідомляють про пережите.
Українська влада наголошує, що сексуальне насильство використовується як інструмент війни та є воєнним злочином. Уряд також підкреслює необхідність притягнення винних до міжнародної відповідальності й забезпечення постраждалих належними компенсаціями.
Нагадаємо, From-UA.org повідомляло, що Міноборони скористалося прогалиною - цивільних дружин і повнолітніх дітей загиблих військових до 2024 року залишають без виплат. Усі, чиї рідні загинули до 29 березня 2024 року — цивільні дружини, повнолітні діти, утриманці — опиняються в правовій невизначеності. Вони змушені йти до суду, витрачати час і гроші, і при цьому не мають жодної гарантії результату.
Змінити ситуацію може лише закон, який поширить нові норми на всі випадки загибелі незалежно від дати. Поки такого закону немає — кожна сім'я грає в лотерею.
Цивільні дружини, повнолітні діти загиблих захисників — не винні в тому, що держава згадала про них із запізненням. Люди втратили найближчих — і не могли знати, що дата загибелі стане юридичною перешкодою для отримання допомоги. Закон змінили на краще — але тих, хто потрапив у цей розрив, просто залишили наодинці з бюрократією та судами. Це не їхня провина. Це провина системи, яка не подбала про справедливість для всіх.