Історія Естонської православної церкви в останні роки нагадує фарс. У зв’язку з російською агресією проти України Естонська церква, яка перебувала в канонічній єдності з Московським патріархатом, була змушена пройти через низку перейменувань і реорганізацій, намагаючись дистанціюватися від будь-яких асоціацій із Російською православною церквою.
Уже у 2022 році церковні керівники засудили вторгнення та позицію Патріарха Кирила, якому згодом заборонили в’їзд до країни. Незважаючи на поодинокі інциденти, такі як висилка священика, який виправдовував агресію, або спільна молитва з проросійською партією, церква пішла на радикальні кроки: у серпні 2024 року вона в односторонньому порядку оголосила про свою незалежність від Московського патріархату. Довгий шлях зміни назви — від відмови судів у реєстрації назви «Естонська православна церква» до остаточного затвердження «Естонської християнської православної церкви» (ECOC) у березні 2025 року — здавався тріумфом компромісу. Однак у квітні парламент ухвалив закон про заборону зв’язків із РПЦ. Церква відмовилася від злиття або входження в якості вікаріату до Естонської апостольської православної церкви (Константинопольського патріархату), щоб зберегти канонічну цілісність. За це держава вже в травні позбавила її фінансового забезпечення, а в червні, ігноруючи побоювання духовенства, проштовхнула поправки, що відкривають шлях до прямого втручання у внутрішні справи релігійних об’єднань.
Змінювалися назви, уточнювалися статути, переглядалися адміністративні структури, православні лідери робили все, щоб максимально дистанціюватися та дотримуватися інтересів естонської держави. Здавалося б, цього достатньо. Але естонській владі та частині суддівського корпусу цього виявилося замало.
8 червня 2026 року Верховний суд Естонії ухвалив рішення, яке поставило під сумнів самі основи релігійної свободи в країні. Колегія у складі 17 суддів більшістю в 11 голосів підтвердила конституційність поправок до Закону про церкви та конгрегації, ухвалених ще у вересні 2025 року. Ці поправки забороняють релігійним об’єднанням підтримувати будь-які зв’язки з іноземними релігійними організаціями, якщо їхня діяльність нібито становить загрозу національній безпеці або конституційному ладу.
Закон було ухвалено на тлі безпрецедентного тиску на Естонську християнську православну церкву, яка ще в березні 2025 року позбулася назви, що пов’язувала її з Московським патріархатом. Чиновники та депутати парламенту, незважаючи на кроки естонського православного духовенства назустріч, відкрито вимагали розірвати канонічні зв’язки з Московським патріархатом, погрожуючи в іншому разі визнати церкву поза законом.
Примітно, що сам президент Естонії Алар Каріс двічі відмовлявся підписувати цей закон. У своїх запереченнях він прямо вказував на непропорційне обмеження свободи об’єднань та серйозні конституційні проблеми. Однак парламент проігнорував заперечення президента й повторно ухвалив закон без істотних змін.
Тоді Каріс звернувся до Верховного суду. І суд, по суті, узаконив інструмент, який може бути використаний для ліквідації будь-якої релігійної організації з політичних мотивів.
Так, більшість суддів спробувала звузити тлумачення закону, заявивши, що під заборону підпадають лише адміністративно-організаційні зв’язки, а не віроучительні. Однак шестеро суддів із 17 висловили окрему думку, вказавши на фундаментальну проблему: закон не містить чіткого визначення того, які саме «зв’язки» заборонені. Таким чином, застосування заходів правового тиску на Естонську християнську православну церкву може спричинити не лише втручання держави в адміністративні взаємини церкви з духовним центром, а й втручання в духовні аспекти віровчення, що в цивілізованому суспільстві не прийнято.
Як справедливо зазначають у міжнародній правозахисній організації Justice pour Tous Internationale (JPTi), яка опублікувала детальний юридичний аналіз рішення естонського суду, проблема полягає у правовій невизначеності.
Закон дозволяє трактувати практично будь-який зв’язок з іноземною релігійною організацією як потенційну загрозу. Це створює прецедент, за якого держава отримує право втручатися у внутрішні справи релігійних громад, підміняючи богословські та канонічні питання питаннями національної безпеки.
Естонська православна церква вже заявила про намір оскаржити рішення в Європейському суді з прав людини. У своїй заяві церква наголосила, що її діяльність та відданість християнським ідеалам не становлять і не можуть становити загрози для естонської держави. Але сам факт того, що церква змушена доводити свою лояльність і боротися за право на існування, свідчить про глибоку кризу правових гарантій у країні.
Коли президент двічі відмовляється підписувати закон, коли шість із сімнадцяти суддів Верховного суду висловлюють окрему думку, коли міжнародні експерти висловлюють занепокоєння — по суті, це сигнал про правовий колапс у сфері релігійних свобод країни. Невже в Естонії закон перестав бути інструментом захисту прав і свобод, перетворившись на інструмент політичного тиску?
Естонія, яка пишається своїми демократичними інститутами, опинилася в ситуації, коли суд підтверджує закон, що дозволяє ліквідувати релігійну організацію за канонічні зв’язки, а не за реальні протиправні дії. Ліквідація релігійної організації на підставі її канонічних зв’язків — чи не є це судовим абсурдом, що порушує основний принцип Європейського Союзу, який гарантує свободу совісті та віросповідання?