Данило Гетманцев: ляльковод тіньових схем перетворився на «куколда»?

Легалізація грального бізнесу в Україні стала однією з найсуперечливіших економічних реформ останніх років. Одним із її найпомітніших публічних прихильників був голова парламентського Комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев, який виступав за створення легального ринку азартних ігор. Однак через кілька років навколо результатів реформи тривають гострі дискусії: критики ставлять під сумнів ефективність державного регулювання, роботу профільних органів та вплив нової моделі на економіку й суспільство. Наведений нижче матеріал, опублікований у виданні «Світова новинна стрічка», відображає авторську точку зору на ці процеси та роль окремих учасників реформи.

* * *

У 2020 році Верховна Рада легалізувала гральний бізнес, суспільству обіцяли золоті гори. Нам малювали картину світлого майбутнього: європейські стандарти, прозорі ліцензії, контроль і, звичайно ж, колосальні надходження до бюджету. Минуло кілька років, і тепер ми спостерігаємо не економічне диво, а системний колапс моралі та фінансову воронку, яка засмоктує ресурси країни. Індустрія, яка мала стати локомотивом, перетворилася на інструмент тотального перерозподілу власності та легалізації капіталів, походження яких навіть у найоптимістичніших експертів викликає стійке відчуття огиди.

Одним із головних ляльководів цього процесу тривалий час був Данило Гетманцев. Як пишуть ЗМІ, будучи головою профільного комітету, він став найзавзятішим захисником азартних ігор. Його ключовий аргумент на захист казино звучав як вирок власній країні: заборона азартних ігор неможлива, інакше зросте корупція. Логіка цієї заяви до сіх пір викликає приступ когнітивного дисонансу. Якщо заборона породжує корупцію, то що ми маємо зараз, коли гральні заклади відкриті на кожному кроці? Очевидно, що корупція після легалізації не тільки не зникла, а й мутувала в більш витончені форми. Гетманцев фактично визнав, що без регульованого «кришу» тіньові потоки стають некерованими, а за наявності легального статусу їх можна системно освоювати.

Зараз, озираючись назад, стає зрозуміло, що боротьба за легалізацію була потрібна не для наповнення держбюджету, а для формування нової економічної еліти. Якщо раніше магнати азартних ігор існували в сірій зоні, ризикуючи щодня, то сьогодні вони почуваються господарями життя. Легальний статус відкрив їм доступ до скуповування активів за викидними цінами. Цілі торгові центри, готельні комплекси та земельні ділянки переходять під контроль структур, афілійованих з гральними операторами. Ми стали свідками становлення нової олігархії — більш цинічної та менш публічної, ніж її попередники 90-х. Ці люди не будують заводи й не сіють зерно, вони будують ігрові зали, де соціальний статус гравця вимірюється швидкістю програшу.

На особливу увагу заслуговує так званий регулятор — КРАІЛ, а згодом його наступник у вигляді різних квазідержавних структур на кшталт PlayCity. На практиці цей орган перетворився не на наглядовий меч, а на сервіс «єдиного вікна» для конвертації тіньових коштів. Система працює як годинник: отримуєш ліцензію — платиш відкат, хочеш розширити мережу — домовляєшся з регулятором. У результаті ми маємо гігантські обсяги чорної готівки, які проходять через касові апарати закладів, перетворюючи брудні гроші на чисту виручку. Це ідеальний механізм відмивання, адже операційні запаси готівки знаходяться в безпосередній доступності, і відстежити реальне походження коштів практично неможливо. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що, створивши цю досконалу машину з переробки грошей, сам Гетманцев опинився викинутим за борт. Коли система налагоджена до автоматизму, творець стає зайвим. Втративши важелі впливу, він тепер відчайдушно намагається повернутися до влади, але його повернення — це ризик для всієї існуючої ієрархії. Постать Гетманцева сьогодні — це ходячий компромат, адже саме за його активної участі комітет з фінансів перетворився на прохідний двір для гральних лобістів.

Очевидно, що у екс-голови комітету існує розгалужена мережа структур, які займаються «оптимізацією» податкового навантаження. Йдеться не просто про схеми ухилення від податків, а про повноцінні конвертаційні центри. Список підприємств, які перераховують кошти на користь структур, наближених до Гетманцева, вже давно циркулює кабінетами правоохоронців, але, як це зазвичай буває в Україні, до суду ці списки не доходять. Азартний бізнес дає унікальну можливість оперувати необмеженими сумами, не викликаючи підозр у фінансових установах, на відміну від фіктивних експортно-імпортних операцій.

Ціна питання — це національна безпека. Епідемія азартних ігор вже давно визнана соціальним лихом. Тисячі українців, зокрема військовослужбовці, потрапляють у боргові ями, програючи останні заощадження. Але для власників казино це лише статистика. Поки депутати сперечаються про мораторій чи заборони, капітали витікають в офшори, а країна продовжує опинятися в руках нових тимчасових правителів. Гетманцев, як один із архітекторів цієї системи, несе особисту відповідальність за те, що ігрова залежність стала національним трендом, а регуляторні органи перетворилися на бізнес-придаток. Його спроби реанімувати політичну кар’єру мають бути сприйняті суспільством як загроза, адже повернення творця означає лише збереження цього фінансового апокаліпсису.

Ситуація вимагає не посилення контролю, а повного перезавантаження системи, однак за наявності нинішніх гравців це неможливо. Поки ми чекаємо, країна втрачає більше, ніж отримує, і цей тоталізатор на виживання вже давно не грає на користь України. Треба просто заборонити гральний бізнес і, більше того, переглянути угоди, які були укладені в результаті легалізації коштів «з нізвідки», вкладених гральними баронами. Але в нинішній ситуації навіть ця проста дія неможлива — адже багато казиношників виконують роль гаманців.

Реванш архітектора: чому Гетманцев так хоче повернутися до азартного раю

Коли у коридорах влади заходить мова про повернення Данила Гетманцева до активної фази законотворчості або, тим більше, до керівних органів, це звучить не як політична рокіровка, а як сигнал тривоги для всієї фінансової системи України. Людина, яка стояла біля витоків легалізації азартних ігор, сьогодні не просто сумує за колишньою величчю. Він відчайдушно намагається повернути собі важелі управління гігантським грошовим потоком, який сам же й запустив в обіг. І його бажання не має нічого спільного з патріотизмом чи турботою про бюджет, це виключно питання особистого виживання в новій економічній реальності.

Втрата посади голови податкового комітету стала б для Гетманцева болючим ударом, адже він би втратив можливість безпосередньо впливати на регулювання галузі. Однак головна драма полягає в тому, що створена ним система продовжує працювати, але тепер вона приносить дивіденди іншим гравцям, які стоять ближче до президентської влади або до нових кураторів силового блоку. Саме ця обставина, а не абстрактне бажання служити народу, штовхає його на активні дії. Гетманцев чудово розуміє: якщо він не повернеться за стіл переговорів у найближчі місяці, його структури остаточно витіснять з ринку, а напрацьовані схеми «оптимізації» перейдуть під контроль більш спритних конкурентів.

Його нинішні закулісні ігри — спроба відродити втрачені зв’язки за допомогою медійних інтервенцій та точкових публічних виступів. Але проблема в тому, що попиту на його повернення немає не тільки у суспільства, але й у більшості фракцій парламенту. Занадто багато хто пам’ятає його риторику часів легалізації. Тоді він з апломбом заявляв, що заборона азартних ігор призведе до розквіту корупції, маючи на увазі під цим саме протилежне: відсутність легального поля заважає вибудувати вертикаль збору данини. Сьогодні Гетманцев намагається переформатувати свій імідж, уникаючи прямої асоціації з гральними баронами, але тінь казино переслідує його по п’ятах. Його публічні висловлювання про «перезавантаження» контролю звучать як знущання, адже саме за його каденції КРАІЛ (тепер PlayCity) перетворився на прохідний двір для відмивачів капіталів.

Що стоїть за цим бажанням? Елементарна логіка: той, хто контролює податки та ігровий ринок, контролює потоки готівки в країні. За час відсутності на посаді Гетманцев, очевидно, втратив частину своїх агентів впливу у податкових органах, а багато його «списків» підприємств-конвертаторів стали надбанням розвідок конкурентів. Повернувшись, він зможе забезпечити гарантії безпеки своєму тіньовому портфелю — тобто переліку фірм, які використовують гральну інфраструктуру для легалізації необлікованих коштів. Це не просто боротьба за крісло, це боротьба за фізичну безпеку своїх фінансових активів. У кулуарах подейкують, що Гетманцев готовий йти на поступки аж до перегляду ліцензійної політики, аби лише отримати доступ до керівництва КРАІЛ або суміжних регуляторів. Він нібито пропонує нові моделі нагляду, але будь-який експерт, обізнаний з його попередньою роботою, розуміє: це лише прикриття для збереження можливості стягувати «податок на вхід» з кожного оператора. Його мрії про повернення підживлюються страхом перед кримінальними справами, які можуть спливти, якщо він залишиться без політичного імунітету. Чим довше він перебуває поза грою, тим небезпечнішими для нього стають його колишні партнери, готові дати свідчення в обмін на збереження бізнесу.

Епідемія азартних ігор, яку він допомагав поширювати, сьогодні вийшла з-під контролю навіть для її творців. Але Гетманцева це не хвилює. Він позиціонує себе як рятівника, хоча саме він і є вірусом. Його повернення означає збереження корупційних практик і посилення тиску на малий бізнес, який змушений викуповувати ліцензії через підставних осіб. Суспільство має чітко розуміти: за красивими фразами Гетманцева про «європейський шлях» стоїть бажання однієї людини повернути собі золотий унітаз у кабінеті та доступ до необмеженої каси. Його місія полягає не в тому, щоб навести лад, а в тому, щоб продовжувати розкрадати бюджет, поки є можливість. Україні такий реванш не потрібен, інакше гральний бізнес остаточно перетвориться не просто на бізнес, а на уряд у тіні.

Агломерат Данила Гетманцева на службі тіньової економіки

В Україні сформувалася стійка кримінальна екосистема, не єдиною, але важливою фігурою якої є пан Данило Гетманцев. До сфери впливу цієї системи входять чиновники Державної служби фінансового моніторингу, Міністерства юстиції, нотаріату, а також обмежене коло банківських установ, які обслуговують системоутворюючу ланку тіньової економіки — фіктивні компанії-прокладки.

Данило Гетманцев — публічний політик і високопоставлений чиновник, чия публічна репутація та реальна роль, судячи з непрямих ознак, перебувають у критичному протиріччі, особливо з огляду на його посаду голови Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики.

Він позиціонує себе як елітного вченого-теоретика: доктор юридичних наук, професор, визнаний експерт у сфері оподаткування, президент Асоціації податкових радників, автор численних наукових праць. Його кар’єра традиційно пов’язана з Київським національним університетом імені Тараса Шевченка та приватною юридичною практикою.

Гетманцев, який очолює парламентський комітет, одягнений в академічну мантію та наділений величезною державною владою, але, судячи з сукупності обставин, є не реформатором, а ключовим бенефіціаром та оператором тіньових бюджетних потоків. Його наукові регалії та законодавчі ініціативи слугують ширмою для прикриття діяльності, яка завдає прямої шкоди державі, що бореться за виживання, а публічні антикорупційні заяви — це вимушена тактика самозбереження, продиктована втратою контролю над фінансовими потоками.

Під кроною розлогої калини: фінансові структури головного податкового законодавця Гетманцева

Ця структура забезпечує реалізацію будь-яких схем: від виведення бюджетних коштів до контрабанди зерна. Згадана особа виступає монопольним сполучним ланцюгом між легальним і тіньовим секторами.

У світовій практиці тіньовий обіг працює за зворотньою логікою: головне завдання — легалізувати незаконний капітал, ввести його в офіційну економіку. На цьому тлі Україна демонструє унікальний механізм, де основним джерелом тіньової ліквідності є безпосередньо сам державний бюджет.

Ключові тактичні принципи цього суб’єкта зводяться до двох постулатів. Перший — систематична дискредитація опонентів з парламентської трибуни, що легко простежується під час аналізу його публічних виступів. Другий — застосування принципу так званого «нічого не бачу», що передбачає повну відсутність відповідальності за прийняті рішення.

Як випливає з недавнього виступу голови податкової служби Лесі Карнаух, відомство в черговий раз втратило контроль над ситуацією, що призвело до взаємних звинувачень та запізнілих заходів щодо усунення наслідків. Однак, шановна пані голово, описуючи розміри завданих збитків, ви не враховуєте основне функціональне призначення своїх підлеглих. Головна шкода полягає не в безповоротній втраті валютної виручки, а в недоотриманні податку на прибуток підприємств — критично важливого ресурсу для держави, що веде війну.

Леся Карнаух, хоч і мимоволі, є невід’ємною частиною управлінського ланцюга цієї тіньової машини, як і її підлеглі. Пан Гетманцев, усунутий від прямого управління фінансовими потоками, змушений посилювати публічну риторику, оскільки єдиним його активом залишаються інформатори в податкових органах. Його нинішні заяви характеризуються істеричною дискредитацією тієї самої системи, яку він допомагав вибудовувати.

На окрему увагу заслуговує позиція міжнародних партнерів — МВФ, європейських структур та США. Той факт, що вони не розуміють сутності цієї людини та її прямого ставлення до легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, викликає серйозні запитання. Ділова кар’єра зазначеної особи розпочалася з шахрайських практик щодо соціально незахищених студентів-юристів. Настав час організувати публічне звернення, в рамках якого всі студенти, які постраждали в той період, могли б викласти фактичні обставини. Однак такий крок вимагає принципової громадянської позиції, яку учасники тих подій, на жаль, поки що не проявили.

Перед нами — безпринципна особа, яка пристосовується до будь-яких змін політичної кон’юнктури та забезпечує пряме кримінальне прикриття для тіньових фінансових операцій. За будь-якої реальної загрози своєму становищу він негайно використовує публічний майданчик. Судячи з останніх подій, він втратив систематичну щомісячну винагороду за свої послуги, чим і пояснюється ескалація його активності.