Видання Таймс опублікувало статтю, у якій стверджується, що Європа не зможе зібрати 25 тисяч військових для миротворчої місії в Україні, навіть у разі укладення мирної угоди.
From-ua звернувся до політолога та експерта Олексія Голобуцкого з питанням: як він оцінює можливість миротворчої місії в Україні, якщо Путін погодиться чи не погодиться на неї? Яка перспектива цього в майбутньому? Чого варто очікувати від Європи в цьому питанні? Чи є ймовірність, що Європа погодиться, але Трамп завадить, чи навпаки — Європа не погодиться? І на що ще впливає позиція Трампа в цьому контексті?
— Трампу, я думаю, це питання не обов'язкове абсолютно, бо це європейські війська будуть стояти, це не його проблема.
А Путіну, звичайно, це не подобається. Це буде виглядати так, що, мало того, що він не переміг Україну, ще й очевидно, що європейські країни стають на бік України.
Розумієте, те, що описує сьогодні західна преса, це не миротворці в тому розумінні, яке вкладається в слово "миротворці". У чому їхня миротворчість буде? Це, типу, гарантія, дуже далека від того, що Путін не захоче воювати зі всією Європою і тому не буде запускати ракети туди, де знаходяться ці війська.
Ми ж чудово розуміємо, що функціонально, якщо у нас не буде армії, то жодні європейці нічого не зроблять. Тому від Європи нам потрібні великі гроші постійно і зброя.
— А якщо йдеться про якусь демаркаційну лінію, якщо буде підписана мирна угода, то тут потрібні будуть миротворчі війська чи ні?
— З точки зору логіки, потрібні будуть. Однак я просто не вірю в те, що ця угода можлива в принципі. Ті лінії, які існують, наприклад, у Кореї, вже 70 років, як закінчилась війна, і це вже частина їхнього політичного, економічного та соціального життя. Це зона, де ніхто не живе, і вони там стоять — і з півночі, і з півдня. І там є певний унікальний досвід.
Всі інші варіанти, коли стояли ці "блакитні каски" та інші миротворчі сили — ну, це ні про що практично. Боснія і Герцеговина — нібито миротворці виконують якусь функцію, з одного боку, але коли читаєш і дивишся, то розумієш, що як тільки вони підуть, люди все одно почнуть різати один одного.
Я до чого кажу? Це унікальна справа — миротворчі сили в сучасному світі. Тим більше, що ми навіть не знаємо, на яких умовах можливе припинення вогню. Мова ж не йде про мирний договір, а лише про припинення вогню. Я не уявляю, який мирний договір може існувати, коли ми не будемо визнавати окуповані території, а ті будуть вважати їх своїми.
Це тимчасова дія, тобто відведення військ і створення якихось моніторингових груп. Одна справа, коли це Косово, де не регулярні війська, а парамілітарні структури, а інша справа, коли це дві армії — найбільші на даний момент в Європі, українська і російська. І кого треба ставити, щоб вони гарантували безпеку? Це дуже важке питання.
— А цей режим тиші 8–9 травня — чи може він стати основою для подальшого затишшя на місяць, на пів року?
— Ми ж ще не погодились, почекаємо. Я не знаю — це дуже важке рішення для нашої країни. З одного боку, треба показувати, що ми теж хочемо миру, розуміючи абсолютну провокативність. Це ж зрозуміло, навіщо йому ці три дні — хоче спокійно провести паради, щоб не було нервів. Нам це абсолютно невигідно.
Але, з іншого боку, важливо показати всьому світу, що ми не йдемо на кожну пропозицію припинення вогню. Це складна ситуація, яка жодним чином нічого не вирішує — ми вже це побачили під час великоднього перемир’я. Тому що сказати, що не стріляли, ми не можемо. Стріляли.
Зниження інтенсивності боїв? Так, було зниження. Але цього недостатньо. Потрібні якісь чіткі правила, які розроблені не тільки Україною та Росією, а, можливо, якимись нейтральними країнами. І щоб цю систему визнали і ми, і росіяни.
І цю систему треба протестувати — як мінімум протягом 30 днів, щоби зрозуміти, чи вона взагалі функціонує.