2 червня 2025 року в Стамбулі відбувся другий раунд мирних переговорів між Україною та Росією. Незважаючи на досягнуті домовленості з гуманітарних питань, включно з обміном полоненими і поверненням тіл загиблих солдатів, сторони не змогли узгодити умови припинення вогню. Росія висунула жорсткі вимоги, включно з виведенням українських військ з окупованих територій, відмовою від вступу до НАТО і визнанням російської мови державною, що Київ розцінює як фактичну капітуляцію.
3 червня глава Офісу президента України Андрій Єрмак вирушив до США для обговорення подальших кроків щодо врегулювання конфлікту та отримання підтримки від американських партнерів.
Інтернет-видання From-UA звернулося по коментар до політолога, директора аналітичного центру "Третій сектор" Андрія Золотарьова з проханням роз'яснити, що може означати заява президента про пом'якшення позиції Росії на тлі переговорів у Стамбулі та візиту Андрія Єрмака до США:
- Я думаю, що все-таки тут питання в іншому. Багато хто припускав, що внаслідок операції "Павутина" росіяни грюкнуть дверима і не полетять у Стамбул. Але я скептикам заперечував: очевидно, у Путіна є вагоміші стратегічні міркування, ніж міркування того, що це продемонструє слабкість і завдасть йому репутаційної шкоди.
Важливо, що було помітно в цих переговорах: і українська, і російська сторони, природно, намагаються перед світом - і насамперед перед президентом США - продемонструвати, що вони не саботують мирний процес, що вони нібито за мир. Це типовий прийом "так, але ні".
Коли ми відкриваємо російський меморандум і бачимо, що одразу, відразу, умовою припинення вогню виставляється вимога, щоб українські війська залишили території не тільки Донецької та Луганської, а й Запорізької та Херсонської областей, - ми розуміємо, що це ніщо інше, як ввічлива комбінація з трьох пальців, показана Трампу, без різких заяв. Російська делегація, очевидно, просто блефує, намагаючись справляти враження максимально конструктивної позиції.
Тому я поки що не бачу передумов до того, що третій раунд переговорів у Стамбулі буде успішним. Так, там може з'явитися якийсь промінчик надії на припинення вогню, але поки що цього і близько немає - між двома меморандумами зяє величезна прірва. А мости над цією прірвою ніхто не намагається навіть почати будувати - ні українська, ні російська сторона. Їм важливий не результат, а картинка: показати, що вони за мир, але на своїх умовах.
А якщо перекласти вимоги російського меморандуму простою людською мовою - це, нехай не беззастережна і не повна, але капітуляція України. А капітуляція, як правило, відбувається тоді, коли вичерпані можливості військового опору. А ці можливості не вичерпані - ні у нас, ні тим більше у Росії. Ось звідси і такий підсумок.
Так, є якісь дипломатичні кроки, але минулого разу ми теж це спостерігали. Тоді, завдяки наполегливості турецької сторони, переговори не виглядали повністю безнадійними - відбувся обмін, безпрецедентний за масштабом. Туреччина тоді сказала: все добре, все чудово, все успішно. Але це - позиція Туреччини. А де тут ми? Для нас війна триває. Триватиме і ракетний терор. Судячи з усього, за операцію "Павутина" прилетить - не зараз, але трохи пізніше.
Що стосується візиту Єрмака - в Америку треба везти заяву. Усе-таки Медведєв - це офіційна особа, він представляє Радбез, як-не-як. І коли він заявляє: "наша мета - не мир, а знищення нацистського режиму", - це пряма цитата, яку потрібно викладати на стіл Трампу, щоб показати: Росія не хоче миру.
Але я думаю, що Трамп зараз на роздоріжжі. Цим, до речі, і пояснюється стримана реакція, яку продемонструвала прес-секретар Білого дому на операцію "Павутина". Мабуть, Трамп просто не був у курсі, не був заздалегідь повідомлений. Він зараз перебуває в стані болісного вибору.
Якщо він відійде вбік і дозволить подіям йти своєю чергою - демократи повісять на нього всю відповідальність. Скажуть, що він злив Україну, все здав, це другий Афганістан тощо. А попереду - проміжні вибори в Конгрес і ризик втрати республіканської більшості. Уже зараз ми бачимо критичні стріли, що летять у його бік.
Другий варіант - він може рішуче вступити в гру: грюкнути дверима в комунікаціях із Кремлем, запровадити 500%-ві санкції, відновити постачання озброєнь Україні - нехай навіть в обмін на ресурсну угоду. Але це - повністю увійти до порядку денного Байдена. А значить - фактично визнати його правоту. Але ж Трамп весь час говорив, що це не його війна, це війна Байдена. Такий крок був би для нього визнанням власного безсилля і неефективності.
І залишається третій шлях - спробувати через коліно, жорстко нагнути і одну, і іншу сторону. Чи вийде у нього? Поки ми бачимо, що у Трампа не виходить нічого - від слова зовсім.