Останніми днями в українських ЗМІ активно обговорюються чутки про можливу відставку прем’єр‑міністра Дениса Шмигаля. Народний депутат Ярослав Железняк заявив, що рішення про це вже ухвалене, й нібито весь уряд буде переформатований. На посаду можливого нового прем’єра називають чинну міністерку економіки Юлію Свириденко. Ці повідомлення знову викликали дискусії щодо нинішньої ефективності виконавчої влади в умовах воєнного стану та хронічних внутрішніх викликів.
Інтернет‑видання From‑UA попросило прокоментувати цю ситуацію політичного аналітика Олександра Кочеткова, який раніше співпрацював із низкою українських експертних центрів та відомий своїми оцінками:
— Наскільки, на вашу думку, був ефективним або неефективним прем’єр‑міністр Шмигаль, і чи гідною заміною може стати пані Свириденко?
— Розмовляти про ефективність прем’єра, який є абсолютно в ручному керуванні з Офісу президента, це не зовсім коректно.
Це як оцінювати картину за якістю пензля, яким вона намальована. Малює художник. Якість пензля теж впливає на якість картини, але головне — те, що робить той, хто малює.
Отака приблизна ситуація і з іншим прем’єром буде.
Кабінет міністрів — це фактично департамент Офісу президента з економічних питань, насамперед з отримання міжнародної фінансової допомоги. Жодних принципових рішень, на жаль, Кабмін не ухвалює. Навіть ті питання, які належать до його компетенції, усе одно погоджуються на Банковій — спочатку з головою ОП, потім із президентом, якщо він встигає.
Тобто прізвище прем’єра мало що змінює.
Маю інформацію, що для Єрмака вигідніше працювати зі Свириденко: вони налагодили взаєморозуміння, літали разом за кордон, у США тощо. Можливо, це спрощує вирішення питань, але це аж ніяк не покращує економічну ситуацію чи обороноздатність країни.
Навпаки, в нинішніх умовах нам потрібен прем’єр рішучий, уповноважений, організатор процесу, здатний займатися перебудовою ВПК — там велика кількість проблем. Попри прогрес із початку війни, цього недостатньо для сучасного рівня бойових дій. Потрібно налагодити нові виробництва, систематизувати напрацювання (зокрема, дрони), обрати найкращі конструкції й запустити серійне виробництво.
Я не впевнений, що в умовах війни пані Свириденко матиме достатній авторитет для впливу і в Офісі президента, і на фронті. Можливо, вона має статус для роботи з міжнародними партнерами, але щодо виробництва зброї та переконання ОП, як треба діяти — її потенціалу, на жаль, може виявитися недостатньо.
— Можливо, на неї робиться ставка саме тому, що вона підписувала угоду щодо мінералів і вже зарекомендувала себе на міжнародній арені?
—Так, справді, вона раніше працювала на міжнародному рівні. Угода з мінералами — це її заслуга. Проте ця угода досі не реалізована і, схоже, ще довго не буде, якщо взагалі відбудеться.
Тому не можу стверджувати, що її хтось у США лобіює — їм геть байдуже. Зараз міжнародна політика щодо України — це хаос без системності. Немає того лобізму з американського боку, що був раніше.
Її успіхи на міжнародній арені можуть переконати Зеленського, що вона – авторитетна фігура. Але на практиці це, на жаль, нічого не змінює.
Як я вже казав, потрібна зовсім інша людина — не «слухняна», а та, яка знає, що й як треба робити, яка бачить завдання і не бачить перешкод для їх досягнення.