В останні дні відносини між Азербайджаном та Росією зазнали чергового суттєвого загострення. Загибель двох етнічних азербайджанців під час рейду силовиків у Єкатеринбурзі (27 червня 2025 року) викликала хвилю протестів у Баку, анулювання культурних обмінів та затримання співробітників Sputnik Azerbaijan у Баку. Ескалацію поглибила заява Баку про катастрофу пасажирського літака 25 грудня 2024 року, збитого російським ППО – винесено вимогу визнати відповідальність Кремля. На тлі цих подій Азербайджан демонструє дедалі більшу самостійність у зовнішній політиці, зокрема в контексті Північного Кавказу, що традиційно вважався сферою впливу Росії. Цей конфлікт розглядається як частина ширшого процесу переформатування сфер впливу в Євразії, де посилюється роль таких регіональних гравців, як Туреччина і Китай, на тлі ослаблення позицій Росії.
Інтернет-видання From‑UA попросило прокоментувати цю ситуацію відомого українського політолога та директора Агентства моделювання ситуацій, Віталія Балу.
— У чому насправді суть конфлікту між Азербайджаном та Росією? Чи є шанси на мирне врегулювання, чи ми знову станемо свідками агресії з боку Кремля?
— Все почалося з того літака, який був збитий, бо Алієв так чи інакше намагався балансувати й бути лояльним до Путіна, хоча це йшло всупереч інтересам Азербайджану, зокрема в питанні Карабаху.
Фактично тоді Азербайджан зробив перший крок до самостійної позиції на Північному Кавказі — стратегічному центрі Євразії. Роль країни там важлива, тому Туреччина активно підтримувала Баку.
Однак азербайджанський режим є автократичним. Щоб компенсувати внутрішні обмеження, потрібна сильна зовнішня стратегія. У Алієва — хороша освіта, він розуміє це і виступає гарантом безпеки нації.
Оця атака на літак, на мою думку, поставила перед ним вибір: мусить показати, що він — «батько нації» і захисник азербайджанців як всередині країни, так і за її межами. Після інциденту з затриманням азербайджанців у Росії — все загострилось. Перші публічні різкі заяви прозвучали саме після події з літаком.
Це особистісна стратегія: коли ти офіційно заявляєш «я — батько нації», маєш демонструвати свою позицію, щоб підтримати авторитет. Геополітично ж ситуація є закономірною: будь-який васал-партнер, коли сюзерен слабшає, починає відмежовуватися.
Росія наразі не має змоги серйозно відповісти, а особливо — військовим шляхом. Тому Азербайджан перейшов у дипломатичну гру.
Спочатку — публічні заяви, потім “червоні лінії”, вони показують: ось — межа допустимого. Азербайджан націлений на Туреччину; у Туреччині велика діаспора азербайджанців, як і в Ірані та на Близькому Сході.
Крім того, Вірменія теж активізується, а підписана в Алмати стратегічна угода Китаю з країнами Центральної Азії посилює перенесення сфер впливу — з Росії на Китай .
Слабкість Росії, її невдача в Україні, вступ Фінляндії й Швеції до НАТО — все це підважує імперські амбіції Кремля. Азербайджан довго чекав, готувався, повернув Карабах — тепер і на Північному Кавказі вони не хочуть бути вашим васалом.
Чи ми побачимо агресію Росії? Думаю, що ні. Москва неготова до прямого протистояння — вона втратила інструменти і вплив. Це саме дипломатична гра, де Азербайджан демонструє силу турецького блоку та підтримку діаспори. Особисто я схиляюсь до того, що ці дії — правильні з точки зору національних інтересів Баку і його лідера.