Українсько-польські відносини, які від початку повномасштабного вторгнення Росії вважалися взірцем союзництва, останнім часом переживають глибоку кризу. Питання польських фермерів щодо імпорту українського зерна, історичні суперечки (зокрема щодо Волині) та наростаюча суспільна хвиля проти українських мігрантів сформували серйозні напруження. На цьому тлі Президент Польщі Навроцький нещодавно зробив резонансну заяву, наголосивши на невирішених для Варшави питаннях, серед яких — сільськогосподарська криза, а також «відсутність подяки» українців.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати цю ситуацію політтехнолога, директора Агентства моделювання ситуацій Віталія Балу, зокрема, чи означають такі заяви президента Польщі, що Польща доєднується до лінії Угорщини та Словаччини, і чи розуміють поляки, що Україна є форпостом, падіння якого загрожує вже європейським країнам:
— Я думаю, що цей наратив про те, що Україна є форпостом, і якби його не було, то вже б європейські країни впали, на мою особисту думку, не відповідає дійсності. У свій час, коли це почали говорити, я це дуже добре пам’ятаю — наші партнери й союзники, маю на увазі уряди, пояснювали своїм громадянам, чому їхнє життя стає гіршим, а вони при цьому надають допомогу Україні. Вони казали: якщо ми не будемо допомагати Україні, то Путін піде далі.
У це мало хто вірив, але певною мірою Путін “допоміг”, коли почав запускати дрони, проводити диверсії — тоді це набуло конкретних обрисів і здавалося, що відповідає дійсності. Ми собі створили цей наратив і всі в нього повірили. І так, певною мірою ця пропаганда працює — як для нас, так і для західних громадян, щоб вкотре пояснювати, чому вони допомагають і виділяють гроші.
Безумовно, дії Росії і Путіна, всі ці звірства, призвели до того, що певною мірою це все збіглося. Але я неодноразово говорив, що не все може крутитися навколо України. Якщо наша влада використовує війну як спосіб усередині країни діяти непрозоро, а у відносинах з нашими партнерами поводиться так само, то рано чи пізно все закінчиться погано.
У цьому контексті президент Польщі абсолютно правий. У кожної країни є свої національні інтереси. І я тоді це говорив, і зараз повторюю.
У нас є віце-прем’єр із європейської інтеграції — великий «євроінтегратор», який у той час, коли почалися всі ці зернові проблеми (а вони ж були не тільки з Польщею, а ще й зі Словаччиною та Угорщиною), нашкрябав скаргу до Світової організації торгівлі. Замість того, щоб їхати й домовлятися, він вирішив діяти за принципом: «У нас війна, пішли всі куди подалі, ми будемо робити, як хочемо».
Українські перевізники, бо мають нижчі ставки, забирають частину європейського бізнесу (а почалося все з поляків), масово везуть зерно, скільки хочуть, і заробляють на цьому не бюджет, а конкретні люди. Питання не вирішили в переговорному процесі, не провели консультацій, хоча зрештою до цього все одно повернулися.
На мою думку, саме така поведінка сприяла перемозі Роберта Фіцо у Словаччині, де проживає трохи більше 3 млн людей. Уявіть собі його виборчу кампанію: Словаччина на той час найбільше допомагала Україні на душу населення — 500 млн євро. І при цьому він каже своїм виборцям: «Ми їм допомагаємо, а дивіться, що вони роблять із нашими фермерами. Де їхня подяка?»
А історія з подякою почалася ще з Бена Уоллеса — на липневому саміті 2023 року в Таллінні. І це наслідки некомпетентної, нахабної, незрозумілої для мене політики української влади, яку я називаю політикою вимог, претензій і звинувачень. І це рано чи пізно дало наслідки. Навроцький переміг у Польщі певною мірою також завдяки цьому — а не представники Туска.
Якщо уважно і тверезо дивитися на ситуацію, то треба розуміти: кожна країна має національні інтереси. І наше завдання полягало й полягає в тому, щоб дійсно дякувати партнерам. Не так, як Зеленський сказав: «Хай напишуть, що треба дякувати».
Згадайте Бена Уоллеса, який, до речі, розлучився через допомогу Україні, бо є інформація, що він тікав від нас із відпочинку. Він був одним із тих, хто надавав нам колосальну підтримку. Тому та політика, яка проводилась, і певною мірою ще проводиться, дає свої плоди. Якщо ти сієш певні зерна — те ж саме потім і збереш.
На мою думку, зараз треба менше публічно реагувати на подібні заяви. Потрібно в переговорному процесі всі такі чутливі питання обговорювати і намагатися йти на певні компроміси з нашими партнерами, які нам найбільше допомагають.
Угорщина — це все зрозуміло. Словаччину ми фактично втратили. Тепер ще й посваримось із Польщею — тоді побачимо, як буде ходити допомога через основний хаб і яка вона буде. На жаль, це все не так лінійно, однозначно й примітивно, як здається на перший погляд. Насправді ніхто нам нічого не винен.
— А чи відповідає дійсності, що Польща може бути наступною після України?
— А навіщо їм Польща? Уже ж говорять, що наступними можуть бути країни Балтії. Але насправді, якщо подивитися, то впливові західні експерти дедалі більше звертають увагу на Вірменію і Казахстан. Там уже були спроби зробити заворушення на півночі Казахстану, де проживає найбільше росіян після України.
Так, там є фактор Китаю, але Путін до Сі Цзіньпіня так часто їздить — буквально нещодавно був там Мішустін, також зустрічався із Сі Цзіньпінєм. Умовно кажучи, якщо вони залагодили питання по цьому регіону, то там може бути все не так, як усі про це говорять.
Тому ці страшилки для європейців — це добре, вони допомагають мотивувати допомогу Україні. Але, знову ж таки, не треба перебільшувати ситуацію. З точки зору здорового глузду важко собі уявити, що Путін піде на країну НАТО.
У тій же Латвії чи Литві зараз розгортається німецька танкова бригада, перекидають озброєння, системи тощо. Тобто там усе буде не так просто, на відміну від Вірменії чи Казахстану, якщо вже говорити серйозно.
Тому, виносячи це за дужки, варто пам’ятати: існує геополітика. Я розумію, що Подоляк каже, що її немає, — але вони просто не розуміють, що це таке. Як сам президент сказав, у нього немає часу на стратегію, він займається тактикою. Але всі ці речі мають причинно-наслідкові зв’язки, і певні дії породжують певні наслідки.
Тому, щоб таких заяв не звучало, потрібно на стадії, коли проблеми тільки виникають, вирішувати їх, а не загострювати.