Тема ядерної безпеки знову опинилася в центрі світової уваги після резонансних заяв Дональда Трампа про те, що саме його зусилля нібито запобігли початку глобального ядерного конфлікту між Росією та Україною. На тлі призупинення дії ключових договорів про нерозповсюдження та скорочення стратегічних озброєнь між США і РФ, градус напруги у світі продовжує зростати. Водночас усередині України не вщухають дискусії щодо неефективності Будапештського меморандуму та гіпотетичної можливості відновлення власного ядерного потенціалу. Чи є заяви політиків лише передвиборчими маніпуляціями, чи ми дійсно перебуваємо на порозі катастрофи — питання, що потребує глибокого аналізу.
Інтернет-видання From-UA попросило прокоментувати дану інформацію українського політолога, директора Українського інституту політики Руслана Бортніка, запитавши його, чи дійсно Трамп міг запобігти ядерній війні, і наскільки реальним є ризик застосування Росією тактичної ядерної зброї сьогодні:
— З одного боку, це красиві слова. Трамп у такому ж контексті часто говорить про Індію та Пакистан. Але справа полягає в тому, що російське керівництво, вірогідно, розглядало альтернативу нанесення тактичного ядерного удару по Україні, особливо в період 2022-2023 років, коли ситуація на фронті для Росії різко погіршилась після відступу з правобережжя Херсонської області та з Харківської області. Тому ризик був гострим. Зараз він зберігається, але вже не є таким критичним через те, що триває переговорний процес.
Коли ти воюєш з ядерною державою — тим більше не програєш їй, а іноді навіть перемагаєш — ризик отримати тактичний ядерний удар завжди існує (причому раніше називались навіть конкретні місця, куди Росія може нанести ці удари). Ця загроза суттєва. І тому в цій частині Трамп, можливо, правий: поки йде переговорний процес, вірогідність того, що Росія може нанести ядерний удар, вкрай низька. Вона суттєво знизилася саме завдяки дипломатичним контактам. Разом з цим треба розуміти, що в разі продовження війни і подальшого виснаження є ризик того, що Росія все ж таки спробує переломити невдалий хід війни, як пише Караганов і багато інших російських авторів, які закликають Кремль нанести ядерний удар — і не тільки по Україні, а й по Польщі, по українським союзникам. Ризик цей може зростати, якщо ця війна на виснаження продовжиться, російські втрати будуть зростати і виникне явна загроза поразки Росії в цій війні.
— А що робити в цій ситуації Україні? Чи є в нас можливість відновити «ядерку», заявити про це? Тобто треба робити якісь кроки в цьому напрямку, бо ситуація дуже складна.
— Ситуація, звичайно, складна, передусім з політичної точки зору. Потенційно Україна могла б відновити ядерну зброю, мабуть, але для цього потрібні значні кошти, певний час і підтримка наших західних союзників. Якщо Україна без погодження з нашими західними партнерами спробує відновити ядерну зброю, виникне великий ризик міжнародної ізоляції та втрати західної підтримки. Кількість ядерних держав у світі строго лімітована, і ніхто з чинних членів «клубу» не хоче їх зростання.
Але якщо змогла Північна Корея чи Пакистан отримати ядерну зброю, то і Україна може досягти такого рівня технологічного розвитку. Потрібна політична воля та підтримка західних союзників. Ми чудово розуміємо, що наявність ядерної зброї — це дуже серйозний фактор стримування, і це єдина на сьогодні дійсно надійна гарантія безпеки для будь-якої країни.
Що робити нам зараз? Потрібно перепідписувати та перезатверджувати угоди з ядерними країнами про те, що Україна не може бути об'єктом для ядерної агресії, оскільки вона сама добровільно свого часу відмовилась від третього за розміром арсеналу у світі. Також необхідно розбудовувати власну систему ППО та ПРО. Поки ядерна ракета не досягла місця свого ураження, вона — просто купа металу, що летить. Якщо вона збивається у повітрі, то не буде ядерного вибуху, не буде ядерної ініціації. Тому розбудова власної системи протиракетної оборони, зокрема з урахуванням ядерних факторів і носіїв ядерного озброєння, має відбуватися обов'язково. Ну і, звичайно, в українських інтересах завершення війни, тому що це зніме безпосередню загрозу застосування ядерної зброї щодо України.
— Ми неодноразово чули оцінку Зеленського щодо Будапештського меморандуму. Чи має бути якась дипломатія тиску на США в тому напрямку, що за наполяганням Вашингтона ми віддали всю зброю? Чи має бути якась відповідальність з боку США за це?
— Має бути відповідальність не тільки з боку США, але й Франції, Британії, Китаю та інших гарантів. Але справа полягає в тому, що головна проблема — в нас самих. Можливо, зараз я скажу непопулярну річ, але ми насправді не намагалися повноцінно застосувати Будапештський меморандум.
Хтось скаже, що ми намагалися скликати гарантів, і вони нам допомагають. Але ми не використали цей інструмент на повну силу. Потрібно було скликати гарантів у Києві, потрібно було жорстко ставити питання: або виконання цих гарантій, або розірвання самої угоди та повернення Україні спроможності для військово-технічного маневру в цій частині. Потрібно було звертатися до конкретних угод між Україною та іншими країнами, адже там не тільки Будапештський меморандум — якщо ви звернете увагу, то дві країни приєдналися окремо спеціальними угодами.
Потрібно було активізовувати ці документи, створювати спеціальний дипломатичний напрямок, націлений саме на реалізацію Будапешта. Але склалося враження, що ми не намагалися його повноцінно застосувати, тому що наші західні партнери не хотіли відчувати себе винуватими в цій ситуації. Ймовірно, вони наполегливо за кулісами просили Україну не дуже педалювати це питання. А у нас були можливості, адже Будапештський меморандум фігурує в численних резолюціях Ради Безпеки ООН. Тобто він має міжнародну правову силу, незважаючи на свій формальний статус меморандуму.