Жодна країна світу, включаючи Сполучені Штати, не готова відправляти своїх військових помирати за Україну. Тому будувати плани на «чужі чоботи на фронті» — самообман.
Про це відверто заявив заступник командира 3-го армійського корпусу Максим Жорін.
Він говорить прямо: симпатії західних суспільств — це одне, а готовність жертвувати життями своїх солдатів — зовсім інше. І другого, на його думку, чекати не варто.
За словами військового, навіть добре підготовлені підрозділи США просто не готові до тієї щільності і жорсткості бойових дій, які вже третій рік щодня витримують Сили оборони України.
Американці, пояснює Жорін, звикли до операцій іншого типу — локальних, швидких, точкових.
«Американці не готові до таких подій і не хочуть себе в цих подіях перевіряти. Це не вкрасти Мадуро з одним загоном спецназу. Цей загін спецназу на цій війні може закінчитися просто через дві хвилини і від нього нічого не залишиться. Ось така війна. Тут зовсім інші умови і правила», — підкреслив військовий.
Окремо він зупинився на можливостях НАТО.
Якщо США ще намагаються перебудовуватися під нові технології та реалії, то європейським арміям, за його оцінкою, буде «м'яко кажучи, складно».
Жорін нагадав, як країни Альянсу розгубилися навіть через поодинокі інциденти з безпілотниками.
«У них була величезна біда з чотирма дронами на території країн НАТО. А що з ними буде, коли вони потраплять в умови, в яких перебуває сьогодні Україна? Коли цих дронів тисячі щодня, щогодини. Не дуже я впевнений, що солдати НАТО витримають і зможуть чимось серйозно в цьому допомогти», — заявив він.
Адже крім дронів є ще постійні ракетні удари і безперервні сухопутні штурми, які не припиняються ні вдень, ні вночі.
Тому, вважає Жорін, єдина реальна гарантія безпеки — це власна армія.
Не чужі контингенти, а розвиток своїх Сил оборони, модернізація, технології, підготовка людей.
Він бачить роль партнерів інакше — не воювати замість нас, а надавати ресурси: зброю, економічну підтримку, сучасні рішення.
«Обов'язково потрібно проговорювати ще й певні гарантії з боку наших партнерів. Що стосується підтримки: як військової, так і економічної», — підсумував військовий.
І головний висновок тут простий: союзники можуть допомогти інструментами. Але тримати фронт все одно будемо ми самі.