Масштабне поширення українських безпілотних технологій та кардинальна зміна характеру бойових дій поставили військово-політичне керівництво Росії у безвихідне становище.
Оглядач авторитетного видання The Washington Post Джордж Вілл зазначає, що Володимир Путін опинився в класичному стратегічному цугцвангу, коли будь-яке його подальше рішення лише наближає крах режиму.
Україна не просто успішно стримує натиск окупантів, а й впевнено переносить бойові дії вглиб Російської Федерації. Статистика вказує на тектонічний зсув у доктрині deep strike: кількість українських повітряних ударів по об’єктах агресора вперше в історії перевищила кількість російських транскордонних атак.
Ефективність сухопутних операцій РФ при цьому стрімко наближається до нуля. Незважаючи на колосальні втрати живої сили та техніки, за поточний рік путінські війська змогли окупувати мізерні 0,04% української території, а у весняний період агресор і зовсім зазнав чистих територіальних втрат, будучи відкинутим на низці ділянок. Сучасна війна набула стійких рис затяжного позиційного тупика, що нагадує Першу світову війну.
Повне заповнення повітряного простору розвідувальними та ударними БПЛА у поєднанні з найпотужнішими комплексами радіоелектронної боротьби унеможливило проведення прихованих і масштабних наступальних маневрів для обох сторін.
Постійний страх перед українською відплатою вже зруйнував звичний уклад життя всередині Кремля. Постійні атаки на російські міста змусили Путіна практично повністю ізолюватися в захищених підземних об’єктах, скоротивши до мінімуму пересування та публічні заходи. Паралельно з цим міністерство оборони РФ змушене хаотично розтягувати й перекидати дефіцитні системи ППО для захисту власних НПЗ і військових баз, оголюючи цілі регіони.
У глобальному масштабі ж авантюра Путіна призвела до результатів, прямо протилежних його цілям — розширенню НАТО, рекордному зростанню оборонних бюджетів Європи та системному придушенню російської економіки.