Після виборів 2020 року та початку повномасштабної війни Росії проти України на Заході Олександра Лукашенка сприймають як політика, який повністю залежить від Кремля. Але його візит до Індонезії свідчить: Мінськ продовжує шукати простір для маневру за межами Росії.
У Джакарті Лукашенка зустріли за найвищим державним протоколом. Замість формальних заяв сторони підписали низку важливих угод із новим президентом країни Прабово Субіанто.
Головне завдання Мінська — показати світові та Москві, що Білорусь не перетворилася на придаток Росії. Для Лукашенка це важливий політичний сигнал: попри санкції, у нього залишаються канали для співпраці з великими незахідними державами.
Для Індонезії це питання має суто практичне значення. Як найбільша економіка Південно-Східної Азії, країна зацікавлена у стабільних поставках калійних добрив та промислової техніки з Білорусі. Сторони вже поставили собі за мету збільшити товарообіг до 500 мільйонів доларів.
У Джакарті підписали сім ключових угод та п’ятирічну дорожню карту співпраці до 2030 року. Одне з найважливіших напрямків інтересів Мінська — участь у масштабній соціальній програмі Індонезії щодо безкоштовного харчування мільйонів громадян. Білорусь розраховує зайняти в цьому проєкті нішу постачальника сухого молока.
Окремий інтерес викликає угода між фінансовими розвідками двох країн. Формально йдеться про боротьбу з відмиванням грошей, але в умовах західних санкцій для Мінська це може стати важливим інструментом для створення нових фінансових каналів.
При цьому реальність не змінюється: Білорусь, як і раніше, глибоко залежить від Росії — як економічно, так і у військовому плані. Але Індонезія надала Лукашенку саме те, що йому зараз особливо потрібно — публічне підтвердження того, що двері для нього у світі ще не зачинені.