Коли люди, які мають різні політичні погляди, опиняються по різні боки політичних барикад, це абсолютно природне і нормальне явище. Правда, для країни, яка знаходиться в стані війни, агресії, а Україна саме така країна, будь-який розлад стає загрозою для її майбутнього. Саме тому завжди закликаю до об'єднання політичних сил, які сповідують цінності Майдану. Якщо б у нас в країні не було зовнішньої агресії і не було б політичних сил, які так чи інакше є на боці агресора, а не на боці країни, можна б було собі дозволити будь-які розбіжності. В цій ситуації поза сумнівом дії будь-якого політика, які спрямовані на розхитування державного апарату, є безвідповідальними і можуть привести до повернення України до її колоніального статусу, який у неї фактично був до 2013 року, в чому зацікавлені в Росії і на що там працюють набагато більш наполегливо, ніж в самій Україні на підтримання її державності. Ось це головний висновок з усіх цих подій.
Саме це мав можливість сказати особисто колишньому президенту Грузії, коли він прибув до України і зайнявся тут політичною діяльністю, бо тоді головним напрямком його політичної діяльності була боротьба з чинним урядом на боці Адміністрації президента. Тоді нагадував Саакашвілі, що якщо б такого типу діяльності вдавалися в час його прибування на посаді президента Грузії, регіональний чиновник, який би дозволив собі таку діяльність, був би усунутий з посади протягом 24 годин. Він би ніколи в житті не потерпів би такого типу діяльності саме тому, що не тільки створював авторитарну систему правління в Грузії, але й усвідомлював, що це воююча країна, частина території якої окупована ворогом. Те, що мені пан Саакашвілі тоді відповів, що в Україні особлива ситуація, переконало мене в тому, що сама Україна як держава і наше майбутнє його мало обходить.
Інша проблема, що величезну кількість своїх власних політиків це не хвилює. Бо Саакашвілі можна зрозуміти: він втратив політичне майбутнє в Грузії, а влада цієї країни розшукує його за злочини, які там ним були здійснені. Він ще достатньо молода людина, його політична кар'єра фактично закінчена нищівною поразкою його і тих політичних сил, які його підтримують, і йому потрібно чимось займатися, крім написання мемуарів і читання лекцій. І в цьому плані Україна виявилась непоганим плацдармом для продовження такої політичної активності. Не було б України, була б будь-яка інша нестабільна країна, в якій можна було б реалізувати такі здібності.
Тут не питання в Саакашвілі. Тут питання в українських політиках, яким на відміну від Саакашвілі в разі втрати України її державного статусу і перетворення її на російську колонію не буде куди діватися. Він собі спокійно поїде до США чи до Польщі, буде там професором університету, розповідаючи, які він провів реформи у Грузії і як йому не вдалося демократизувати Україну, і помре багатим, успішним ветераном політичних рухів в Східній Європі, яку, на жаль, не вдалося врятувати від російської навали. А ось що будуть робити сьогодні всі ті, хто або при владі намагається використати цю ситуацію для збагачення і покращення свого власного іміджу, або у демократичній опозиції, хто готовий навіть задля того, щоб найшвидше прийти до влади, тобто до фінансових потоків, знищити саму систему української державності? У мене є питання до них, до тих, хто з самого початку реформ в Україні взяв курс на дискредитацію українського уряду за допомогою того ж самого Саакашвілі, потім на дискредитацію силових структур, потім на дискредитацію президентської інституції. Не кажучи не про особу Порошенко чи Яценюка, а про саму дискредитацію інституцій, зокрема те, що зараз відбувається з антикорупційними інституціями.
Ви згадайте: після Майдану авторитет українського уряду був достатньо високий. Авторитет поліції після реформи був достатньо високий. Авторитет президента був достатньо високий. Не Росія знищила все це. Це було знищено руками самих українських політиків, причому не з проросійського, а з проукраїнського табору. І треба усвідомити просту річ, що цей авторитет повернути не вдасться так швидко, як здається. Можна тільки зменшити негатив. Умовно кажучи, негативу до Володимира Гройсмана набагато менше, ніж до Арсенія Яценюка. Хоча зрозуміло, що якщо зараз влаштувати якісь антикорупційні форуми і головною постаттю зробити Гройсмана, то буде така ж сама ситуація, причому не треба буде нічого доводити, треба просто говорити гаслами, як це робили на антикорупційних форумах Саакашвілі і його прибічники.
Можна обрати нового президента, до якого буде менше негатива, ніж до Петра Порошенка, але перше же оприлюднення інформації про те, що у президента, умовно кажучи, є дача, яку він орендує у знайомих, як це бувало з Юлією Тимошенко, знищить авторитет цього президента за один день і перетворить його на нового баригу, якій працює з Москвою. Тобто, умовно кажучи, що якщо для того, щоб з Порошенка створити баригу, який працює з Москвою, потрібно було 6 місяців, то для того, щоб створити з Тимошенко такий же образ, потрібно буде 6 тижнів. І так тепер можна зробити з будь-яким українським політиком, тому що знову дискредитовані самі авторитети українських державних інституцій.
І це величезна проблема, тому що вся історія українських земель – це історія повстань і недовіри до державних інституцій, і невміння населення українських земель робити висновки з цих повстань, і тому ці землі, як правило, були колоніями чужих держав і чужих народів, які набагато більш успішно використовували здатність будувати державні інститути. Це насамперед росіяни. Можна пред'являти до них будь-які претензії, але здатність Росії для побудови державних інституцій в рази вище, ніж здатність України. На щастя, західні сусіди України вже в ЄС і не є для нас небезпекою. Але Росія нікуди не ділася, і величезна кількість населення, яка готова бути разом з Росією і якій може подобатися побудова з Росією цих інституцій, теж нікуди не ділася.
І таким чином вибір українського народу досить простий. Зараз під народом маю на увазі і суспільство, і владу і владну еліту. Або навчитися поважати державні інституції і будувати тут ефективно державу, з неідеальними керівниками, з неідеальним урядом, з неідеальними силовими структурами, з неідеальними судами — все це треба змінювати, реформувати, шукати кращих людей, але все це процес, який може розтягнутися на десятиліття, це за рік не побудуєш, це не ялинку поставити на Майдані чи Софійської площі. Або інший вибір, який теж є, - знов перетворитись на колонію, отримати ефективні державні інститути від Росії. Вони ніколи не підводили, вони спокійно розправлялися з будь-якими повстаннями, вони ніколи не сприймалися як свої, і тому їх репресії учасниками цих повстань сприймалися як належне.
Ось простий вибір, який має зробити для себе будь-якій українець, - держава або колонія. В цих умовах, звичайно кращі найуспішніші союзи можуть працювати як державні в колонії, як це завжди було. А ті, кому це не подобається, час від часу мають піднімати проти цієї держави повстання, які нічим не закінчуються. Все дуже просто. Мені здається, що все ж таки краще мати власну державу. Але вибір не за мною, а за українським народом і за його здатністю цю державу побудувати.