Днями у ЗМІ з’явилася новина, в якій йдеться про те, що так зване керівництво ДНР готове піти на миротворчу місію ООН на Донбасі.
Щоправда, потрібно враховувати, що є суть вимог України, і є межа компромісу, яка будується на міжнародному праві. В чому полягає позиція України? В тому, що є дуже чітко виписаний окремо і установчими документами ООН формати, в яких може застосовуватися миротворча місія ООН, тобто ті мандати, які можуть бути надані. Тих мандатів, звичайно, до чотирьох форм: це є мандат примусу до миру, про який згадував Лавров як про щось абсолютно неприйнятне, але це є нормально; це є мандат встановлення миру; мандат збереження миру; і мандат підтримання миру. І хоча два останні дуже подібні між собою за суттю, вони відмінні у своїй реалізації. Більше нічого бути не може, адже все, що поза межами цих мандатів, називається фейковими мандатами.
Що пропонує Україна? Україна пропонує один з двох вищих мандатів — це примус до миру і встановлення миру. Що це означає? Примус до миру — це коли одна зі сторін конфлікту відмовляється від мирного шляху, від будь-яких переговорів, відмовляється визнавати вступ на цю територію миротворчої місії, робить заяви, які перед тим колись Захарченко, мовляв, “якщо миротворці з’являться хоч на горизонті, то ми їх будемо знищувати”. В такому випадку місія все одно входить, якщо є мандат ООН, з військовою атакою, з фізичним знищенням збройних угрупувань, які їй будуть протистояти. Тобто вона входить як потужна бойова одиниця, яка наносить серйозний удар по учаснику конфлікту, який відмовився визнавати цю місію. Після цього вона встановлює свою адміністрацію, і жорстко контролює: придушує, репресує, арештовує тих людей, які можуть протистояти. Проводить обшуки і т.п.
Нас влаштовує ця місія і в цій ситуації, але ми повністю згодні саме і на встановлення миру. Це коли друга сторона визнає, що місія вступить, формально заявляючи, що вона готова з цим мириться, що вона не буде атакувати місію, але все одно їй різними способами протидіє і готова воювати не проти місії напряму, але й далі наносити удари по Україні, тобто продовжує ескалацію конфлікту. В такому випадку встановлення миру передбачає, що місія заходить спокійно, вона не проводить бойових дій одразу проти тієї сторони, але вона готова проти будь-якої сторони, яка порушить її права і її мандат відкрити вогонь. А решта вона робить: розподіл, розведення воюючих сторін, роззброєння і т.п. В тому числі, як Лавров обурювався, що вона буде працювати в режимі комендатури.
Так от в режимі комендатури, як він каже, при будь-якій місії, дві інші місії ми не розглядаємо, тому що вони не видаються зараз реалістичними, тому що там миру немає, і тому підтримувати мир фактично неможливо в цій ситуації. Його треба спочатку встановити, але навіть якщо така місія була визначена і для неї були відповідні передумови, то навіть от той режим так званої комендатури, коли вона всім керує, ніякі фейкові президенти і парламенти там діяти не будуть, а місія на себе перебирає всі функції, які все одно будуть обов'язковими. Все, що є не фейковим, що є або бажаним для України, або те, на що Україна може погодитися в вигляді компромісу.
Що пропонує Лавров? Він чітко запропонував систему, якої взагалі не існує. Що місія вводиться для того, щоб охороняти. Вже навіть не говориться про те, що Путін говорив — що місія буде стояти на межі розділення між українськими підконтрольними і не підконтрольними територіями. Він взагалі пропонує, що вона буде їздити як ескорт-сервіс за представниками ОБСЄ і їх охороняти, щоб вони почували себе більш впевнено, надійно і під охороною. Так от місія ООН не є ескорт-сервісом. Лавров це прекрасно розуміє, але він має установки від Путіна, і затягуючи ситуацію, відмовляється від будь-якого нормального вирішення.
Пропозицію Лаврова можна сформулювати набагато простіше: “ми на сьогоднішній день відчуваємо себе трошки впевненішими, і тому ми не допустимо ніякої місії ООН на Донбас, ми будемо накладати вето, ми не дамо ніякий мандат місії ООН”. І це є повна відмова. Тільки не сказано слово “ні”, а сказана брехлива фейкова аргументація. Ось це власне те, що треба розуміти про ситуацію з РФ, тому що немає такої місії, як “охорона”, такого мандату просто не існує.
Тепер про причину такої поведінки Росії. Вона дуже проста. Ми можемо шукати якусь конспірологію, розказуючи, що Трамп десь там трошки поплив, і Росія трошки ожила. Насправді Росія почала міняти позицію, коли поповзли ціни на нафту, а вони поповзли ще з кінця минулого року, і ось з цього періоду РФ починає поводитися нахабніше, жорсткіше, самовпевненіше. Якщо ціни поповзуть вниз — Росія знову стане договороздатною. Тому для того, щоб оцінити перспективи цієї місії, нам треба дивитися не стільки на те, що відбувається навколо чи всередині Росії, а тільки виключно на ринок нафтопродуктів. Ціни на нафту підуть вниз — переговори про реальну місію відновляться. А зараз Росія буде вигадувати будь-які фейкові варіанти, щоб не допустити місії.