В Україні війна, найкращі сини та дочки нашої країни стали на захист своєї країни. Багато хто пішов добровольцем, інших призвали. Тростянецька громада несе втрати своїх синів, які повертаються на щиті, яких громада, стоячи на колінах, проводжає в останню путь. Зі сльозами на очах і біллю в серці…Герої не вмирають, вони назавжди будуть у нашій пам’яті та наших серцях.
Від початку повномасштабного вторгнення голова Тростянецької громади Людмила Червонецька ухитряється ховати свого дорослого сина Віталія Вікторовича Червонецького від призову стати на захист країни, як це зробили тисячі мешканців Тростянецької громади. Віталій Вікторович – офіцер, який склав присягу вірно служити народові України і захищати країну від ворога. Але вручити повістку йому ніяк не можуть, бо на захист сина-офіцера стала «головна» мама Тростянця Людмила Червонецька.
Спочатку Людмила Іванівна оформила сина по догляду за свою старенькою матір’ю. Пробувала скористатися своїм фахом лікаря і натиснути, де потрібно на місцевих лікарів, щоб зробити сину групу інвалідності, і тим самим випасти з поля зору ТЦК. Згодом Л.Червонецька оформила дорослого сина-офіцера опікуном своєї старенької матері. Після смерті бабусі підстави по догляду за старенькою людиною зникли, тож нарешті, офіцеру Віктору Червонецькому вручена повістка прийти до ТЦК 22 грудня 2023 року.
Аж раптом Віталій Вікторович Червонецький зникає з поля зору військомату. Тому, що має впливову маму: за нашою інформацією від місцевих лікарів, Людмила Іванівна «прикувала» сина до ліжка у Вінницькій обласні лікарні імені Пирогова.
Зусилля Людмили Червонецької сховати сина-офіцера від мобілізацї складно поєднується із статусом завзятої патріотки і волонтерки, якщо цей статус не щирий, а цинічно награний. А якщо пригадати події 17 червня , коли у день жалоби за загиблим земляком Людмила Іванівна організувала пісні і танці на догоду курячого інвестора, то висновок напрошується однозначний. Про людське око Людмила Іванівна очолює поховання захисників, першою кладе квіти на труни, але за кілька годин гучно співає осану агрохолдингу-монополісту та його віп-менеджеру М.Кучеру. Дорослий син якого, до речі, теж дуже далеко від лінії фронту.
Чи має Людмила Іванівна моральне та людське право розпоряджатися долями не своїх дітей і відправляти на війну інших синів Тростянецької громади, формуючи списки для ТЦК? Чи має право ця посадова особа очолювати похоронні процесії воїнів на щиті, по акторськи пускати скупу сльозу і покладати на могили квіти, закуплені з бюджетних коштів? Відповіді на ці питання навряд чи отримаємо від голови Тростянецької ОТГ, а от люди відповіді на ці питання вже мають.