«Зміна» керівників ЗВО
У 2024 році по всій Україні закінчуються контракти майже у двох десятків ректорів, у попередні роки багато ректорів вже були переведені або у статус виконуючих обов’язки (в.о.), або й взагалі позбулись своїх посад. Чимало таких змін відбулись, тому що відповідно до Закону України «Про вищу освіту» від 2014 року, керівники закладів вищої освіти більше не можуть займати свої посади понад двох термінів підряд (переважно МОН укладає з новообраними ректорами контракт на 5 років. Таким чином, особа не може перебувати на посаді ректора більше 10 років). Такі законодавчі зміни мали б сприяти створенню умов для оновлення системи освіти, починаючи зі зміни керівних кадрів та завершуючи зміною підходів у самому процесі керівництва. Однак, замість реальних змін і оновлення, ми бачимо, як старі керівники продовжують триматися за владу, використовуючи статус в.о. Інколи під личиною оновлення на керівні посади у ролі в.о. ректорів закладів вищої освіти призначаються ті, хто вже попередньо десятиліттями були на посадах проректорів чи перебували на інших керівних посадах в університетах поруч з тими чиї контракти таки закінчились у зв’язку з набранням чинності новим Законом у 2014 році.
Саме такий кейс на сьогодні ми маємо в одному з університетів на Заході України. У Львівській області є такий заклад вищої освіти як Львівський національний університет природокористування (ЛНУП), до 2022 року відомий як Львівський національний аграрний університет (ЛНАУ).
У 2022 році у тамтешнього ректора Володимира Снітинського закінчився контракт. Ректором Володимир Снітинський був 24 роки поспіль, після чого він ще протягом року був виконуючим обов’язків ректора ЛНУП. Міністерство освіти і науки України оголосило конкурс на посаду ректора, і на нього подалися «нові» кадри, а саме три проректори Львівського національного університету природокористування:
- Василь Лопушняк (нині в.о. ректора), який пропрацював зі Володимиром Снітинським 18 років, і протягом усього часу перебував на керівних посадах: завідувач кафедри, декан, начальник навчальної частини, проректор з наукової роботи. Джерело: https://esu.com.ua/article-56460
- Віталій Боярчук (нині призначений Василем Лопушняком на посаду проректора). Віталій Боярчук пропрацював з Володимиром Снітинським усі 24 роки протягом усіх його каденцій. 21 рік він працював першим проректором у Володимира Снітинського. Джерело: https://lnup.edu.ua/uk/katehoriia/179-vykladachi/2641-vukladachibojarchukv
- Юрій Дубневич, найменш досвідчений та «найновіший» із кандидатів, який також встиг побути проректором при Володимирі Снітинському протягом 5 років. Юрій Дубневич за дивним співпадінням обставин пішов з посади проректора саме після «оновлення» керівництва закладу. В рамках оновлення старого керівництва на посаду, яку лише кілька років займав Ю. Дубневич, було призначено іншого кандидата у ректори колишнього першого проректора Віталія Боярчука. Джерело: https://lnup.edu.ua/uk/kafmenhrap/kolektfakmen20/179-vykladachi/4552-yurii-volodymyrovych-dubnevych
На фото Володимир Снітинський і Василь Лопушняк у 2015 році. Джерело: https://lnup.edu.ua/uk/fakultety/fakultetagrotehiekol/231-vsstudol240415
Як «старі» кадри стають «призабутими новими»
В інформаційному просторі та на місцях Василь Лопушняк чомусь позиціонується як «нова людина». Його багаторічна співпраця з попереднім ректором В. Снітинським (протягом 18 років) викликає сумніви щодо здатності В. Лопушняка реалізовувати зміни та впроваджувати справжні оновлення, не відтворюючи практик своєї 18-річної кар’єри у закладі. Пропрацювавши зі
В. Снітинським 18 років на різних керівних посадах, він глибоко вкоренився в існуючу систему та порядки управління Львівський національним аграрним університетом. Призначення В. Лопушняка видається дивним рішенням і з того погляду, що призначення одного з кандидатів на посаду ректора виконуючим обов’язки керівника цього ж закладу несе суттєві ризики щодо можливості проведення чесної та неупередженої передвиборної кампанії, адже Василь Лопушняк на посаді в.о. стає розпорядником бюджету університету у понад 100 млн гривень.
Вища освіта в Україні – це далеко не безпроблемна галузь. Заклади вищої освіти часто потрапляють у скандали, пов’язані з корупцією та хабарництвом. Чимало керівників закладів вищої освіти відзначались у минулому недоречними висловлюваннями та дивними рішеннями. Репутація багатьох керівників заплямована історією співпраці та активної участі у діяльності партійних інституцій СРСР. А з останніх розслідувань колег-журналістів стало відомо і про серйозні проблеми з використанням фондів, зокрема земельних, закладами вищої освіти, які мають аграрне спрямування.
Василь Лопушняк – людина, яка понад як два десятиліття пропрацювала у системі вищої освіти на різних керівних посадах. За цей час він мав змогу добре засвоїти системні навики «правильної» робочої поведінки, чим впав в око багатьом колегам по галузі. З відкритих джерел стало відомо про свідчення того, що В. Лопушняк, замість проведення необхідних та вже давно назрілих реформ в одному з Аграрних університетів України, і боротьби з тамтешньою корупцією, якраз навпаки продовжує і навіть розвиває сумнівні практики, які там, як і в багатьох закладах вищої освіти, існували уже далеко не одне десятиріччя. Призначення на керівні посади своїх давніх соратників та вихідців з усталеного попереднього професійного кола, таких як Віталій Боярчук, який пропрацював зі В. Снітинським 24 роки, свідчить про те, що реальних змін у керівництві університету очікувати не варто.
7 травня 2024 року – представлення нового страрого проректора Боярчука на засіданні ректорату. Джерело: https://lnup.edu.ua/uk/infouniver/rektorat/rektorat/zasidannia-rektoratu-lnup/7331-newsrektorat240507
Чому Університети є таким ласим шматком?
Львівський національний університет природокористування не входить до десятки найбільших закладів вищої освіти країни, проте це достатній за кількістю студентів університет аби назвати його університетом регіонального рівня. Проте, що ж цікавого у таких колишніх аграрних закладах. Здавалося б, звичайнісінький університет середнього розміру, з близько 6 тисячами студентів та 300 викладачами. Що ж приваблювало та продовжує вабити до таких закладів, аби формувати та підтримувати там усталену систему корумпованого управління? І чи готові такі університети до реальних змін?
Реальною цінністю, яка може бути цікавою для багатьох ректорів відповідних університетів є земля, яка надана їм у користування, а точніше для навчання та дослідів. Незважаючи на ці високі цілі, бажання вигідно розподілити, обробляти або ж взагалі комусь віддати ці землі стояло та продовжує перебувати на першому місці для мнимих «нових» керівників. Сьогодні університет ЛНУП має право використовувати для навчально-дослідних цілей близько 1,5 тисячі гектарів земель сільськогосподарського призначення. Деякі з цих земель розташовані біля, таких собі, підрозділів університету. Ці підрозділи – це коледжі, що входять у структуру цього закладу вищої освіти. У ЛНУП є 8 коледжів, які розміщені у різних областях країни. На балансі більшості з них також перебувають державні землі, що надані їм з науково-дослідною метою.
Керівництво тим, як розпоряджаються всіма цими землями напряму або ж опосередковано належить ректору ЛНУП, в.о. якого зараз є Василь Лопушняк. З відкритих джерел відомо, що навколо згаданих «університетських» земель і виникають найбільші скандали. Здавалося б, новий виконувач обов'язків ректора мав би розібратися в цьому питанні, знайти винних у неефективному використанні та почати використовувати землю за її призначенням. Проте реальність виявилася іншою.
Відомо, що зокрема у ЛНУП цього року виникли серйозні питання з великими площами неконтрольованого та незрозумілого обробітку державної землі, що надані університету та розміщені на території Львівської області. Відомо про спроби в.о. ректора домовитись з зацікавленими приватними структурами про обробіток університетських земель в обхід закону і без оголошення тендерів.
Що зараз відбувається з землями ЛНУП?
Нами було проаналізовано дві закупівлі послуг, які були виставлені на тендер Львівським національним університетом природокористування. Загальна вартість цих тендерних закупівель становить близько 10 млн гривень. Джерело: https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2024-04-19-011875-a /. Зміст цих закупівель полягає у замовленні послуг у приватних компаній на здійснення посіву, догляду та збору сої.
Виникає запитання щодо раціональності таких видатків державною організацією. Запитання виникають щодо оціночної вартості зібраного врожаю, і того, за скільки насправді цей врожай буде продано реалізовано. Витрати для університету, виходячи з тендерів, становитимуть 10 млн гривень. Виконавець послуг з посіву, догляду та збору врожаю матиме першочергове право викупу цього врожаю. Проблема у тому, що ціна, яку встановить першочерговий покупець часто залежить від характеру відносин керівника закладу вищої освіти та компаній, які здійснюють відповідні роботи. Держава при цьому отримає мінімальний прибуток, а різниця опиниться у кишенях приватної компанії та особи, призначеної керівником закладу вищої освіти.
Резонанс даного питання уже спричинив до порушення роботи налагодженої схеми. Потенційні фірми-виконавиці відмовляються працювати з керівництвом ЛНУП через репутаційні ризики. Державні землі, надані університету для науково-дослідних цілей насправді слугують або цілям збагачення приватних осіб, або прикладом безгосподарності та неефективного використання стратегічного важливого ресурсу, коли схеми такого збагачення не вдається реалізувати.
Хто несе відповідальність та впливає на призначення керівництва закладів вищої освіти. Це Міністерство освіти і науки України. В його відповідальності і є забезпечити ефективне використання університетами наявних у них активів, зокрема і земельного фонду аграрних вишів. Міністерство часто перебуває під пильною увагою деяких народних депутатів, які не мають прямого стосунку до земельних питань, але через третіх осіб, в тому числі і в МОН, намагаються впливати на призначення зручних та своїх людей на посади. Такий порядок речей вимагає реакції керівництва міністерства та з боку представників вищого керівництва держави. Нечесних та неефективних нових-старих керівників ЗВО давно пора міняти, а процес «оновлення» та «омолодження» керівництва ЗВО повинен виходити з прозорих принципів оцінки попереднього бекграунду відповідних кандидатів. Видавати під личиною «нових» людей, які по двадцять, а то і більше, років працюють у системі вищої освіти на керівних посадах в університетах, або активно радять, як здійснювати реформи МОНу протягом такої ж кількості часу, є неприпустимим. Українська вища освіта потребує якісного оновлення, а не перешкод та підміни реформам з боку представників «старих» ректорів-феодалів.